• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Жива історія Прилук

Сторінку веде бібліотекар Ніна Заболотна.

Цього року у м. Прилуки командою працівників культури реалізовано проект "Творці живої історії", який допомагає знайомитися з історією нашого міста. Ми долучаємося до нього сторінкою "Жива історія Прилук" на нашому сайті.

ЖИВА ІСТОРІЯ ПРИЛУК.

ДІЯ І.

/Files/images/1.jpgЧЕРНЯХІВСЬКА ДОБА ІІ – ІV СТ. Н.Е.

Прилуки – наше рідне місто. Його майже тисячолітня історія не завжди була безхмарною. Воно згорало і підіймалося із гарячого попелу часу, подібно до легендарного Фенікса. Його вулицями ходили княжі посадники і купці, воїни і священники. Небо над ним сміялося разом із закоханими парами і молодими матерями; плакало, розділяючи горе вдів і сиріт. Земля, яка дала життя усім нам, не раз вмивалася потом і кров’ю, здригалася від зловісного тупоту ворожих коней, щоб розквітнути навесні першоцвітами надії.

Ми ведемо початок свого літочислення від згадки Володимира Мономаха у «Повчанні». Та невже ніхто не задумувався над тим, що було на наших землях до 1085 року? Невже люди обходили зелені береги Удаю стороною? А, може, життя вирувало тут задовго до згаданої дати і у жилах наших тече кров тих, чиї сліди розчинилися у темних водах минулого?..

Перегорнімо сторінки календаря на десятки століть назад.

Удай котить свої важкі хвилі вздовж пологих берегів. Мілководдя кишить щуками і окунями, на сонці виблискує луска величезних карасів, які вистрибують у гарячу полудневу пору, з прохолодної ріки. Старі верби купають кучеряві гілки у вже прогрітій воді. Але найбільшим багатством цього краю є земля. Важка, родюча, ніби спеціально покладена богами для посівів. Ближні ліси переповнені звіриною. Олені, лосі, вепри блукають непрохідними чагарниками. Вони зовсім не знають страху, адже ще не зустрічали людину на своєму шляху.

/Files/images/3.jpgНа видноколі з’являються тіні. Вони більшають, набувають рис і форм. Ми бачимо перед собою довгий обоз мандрівників-переселенців, що долають важку дорогу у пошуках кращої долі. Ватажок зупиняється. Довго придивляється до краєвидів, що відкрилися перед ним, а потім гукає до одноплемінників щось на невідомій мові. Слова врізаються у наш слух важкою мелодією невідомості, але швидко розуміємо, що то був наказ зупинятися, бо кращого місця для поселення годі знайти.

Робота кипить. Люди будують хатини, риють землянки у яких потім зберігатимуть реманент. Гончарі ліплять глечики та пузаті горщики. Важкі плуги врізаються у мастку землю. Господарі сіють жито, пшеницю, ячмінь, гречку, горох, просо, овес, коноплю. Зерно жита та пшениці швидко проростає і наливається повним колоссям, яке пахне сонцем. Дерев’яні ціпи виб’ють його на спільних токах, щоб кам’яні жорна перетерли на борошно, із якого господині потім будуть пекти хліб.

Скоро сюди прийдуть торговці з далеких південних міст. Адже розвиток сільського господарства і ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як між спорідненими племенами, так і за межами ареалу їхнього розселення. Вони принесуть із собою прикраси і тканини, розмальовані амфори і монети, хоча ювелірні вироби, виготовлені у майстернях місцевих майстрів, нічим не гірші. З бронзи, міді, олова, золота та срібла вони виготовляли також хірургічні ножі, голки, шпильки.

Дзвін металу розноситься над поселенням. Ковальські молоти виковують ножі, мечі, наконечники для стріл. На полюванні усе згодиться. Крім того, ніколи не знаєш звідки може прийти ворог.

Земля над Удаєм і правда благодатна. Насправді вороги сюди не доходять. Люди не мають потреби захищатися, будуючи укріплення. Південні племена не можуть похвалися подібним везінням.

/Files/images/2.jpgЧас спливає. Голос поколінь розноситься за вітром. Люди народжуються і йдуть за межу. Змінюється усе: кордони, імперії, вчорашні друзі стають ворогами. Велике переселення народів доходить і до наших земель. Мандрівники-переселенці рушають із обжитого поселення. Вони ідуть у невідомому напрямку, змішуючи свою кров по дорозі. Їхні хатинки зменшуються, вростають у землю, доки не розчиняються у ній повністю.

Земля відпочиває. Удай котить важкі хвилі, а у лісових нетрях знову безпечно блукає звірина. Ми бачимо, як історія взяла перерву, щоб зібратися із силами і почати нову сторінку свого невичерпного літопису.

• У 1990 році чернігівські археологи досліджували городище черняхівської доби, що існувало у межах нашого міста у ІІ –ІV ст. н. е.

Черняхівська культура - археологічна культура, яка існувала в 100–500 роках нашої ери. Поширена на території лісостепової України між Сіверським Донцем на сході та Дністром, Прутом і вздовж Бугу на заході, а також на південному сході Польщі, у Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії. Деякі історики (зокрема, Пауль Райнеке) пов'язують її із державою готів (Оюм). Окремі археологи співвідносять її з племенами готів, описаних істориком Йорданом, сучасні антропологи зауважують ідентичність з полянами.

Кiлькiсть переглядiв: 100

Коментарi