Павло Павлович Білецький –Носенко

/Files/images/ф2 (2).JPGПортрет Павла Білецького-НосенкаСловник П.Білецького-Носенка Павло Павлович Білецький-Носенко народився 16 серпня 1774 р. у м. Прилуках колишньої Полтавської губернії, а нині Чернігівської області у дворянській сім'ї, що походила з давнього козацько-старшинського роду. Його далекий предок Іван Нос брав участь у визвольній боротьбі, очолюваній Богданом Хмельницьким, пізніше відзначився у боротьбі зі шведами і був нагороджений Петром І.

Майбутньому письменникові не сповнилося ще й п'яти років, коли його було віддано до Шляхетного сухопутного кадетського корпусу в Петербурзі (травень 1779 р.). Тут він пробув чотирнадцять років, відвідуючи рідну Прилуччину лише в літні канікули. Успішно закінчивши в липні 1793 р. курс навчання в корпусі, П. П. Білецький-Носенко в чині поручика відряджається до 1-го батальйону Катеринославського єгерського корпусу. Згодом брав участь у ряді воєнних операцій російської армії, зокрема під командуванням О. Суворова. За виявлену відвагу в одному з боїв його нагороджено золотим хрестом на георгіївській стрічці з написом: "За труды и храбрость".
У жовтні 1798 р. за настійливою вимогою матері П. П. Білецький-Носенко в чині капітана виходить у відставку і живе переважно в Прилуках, то в своєму маєтку в селі Лапинцях біля Прилук, часом навідується в маєток дружини в містечку Хмелові Роменського повіту. У 1801 р. його обирають підсудком повітового земського суду; у 1807-1809 рр. він парцює помічником попечителя прилуцького "богоугодного закладу".
Саме після повернення з військової служби розпочинається педагогічна діяльність П. П. Білецького-Носенка. Він, за свідченням письменника й історика М. Маркевича (одного з його вихованців), "зайнявся освітою шляхетних дітей у власному будинку в передмісті Лапинцях під м. Прилукою". Він зоснував приватний пансіон, який існував близько тридцяти років. У 1810 р. Білецький-Носенко призначається штатним наглядачем повітового училища, а з 1812. - почесним наглядачем училищ усього Прилуцького повіту, займаючи цю посаду до 1847 р., до виходу у відставку в чині колезького радника.

У своїй педагогічній діяльності Білецький-Носенко прагнув дотримуватися прогресивних засад: виховувати гармонійно освічену людину, розвивати закладені в ній природні нахили, здібності. Від учителів він завжди вимагав гуманного ставлення до учнів. Для свого часу Білецький-Носенко був досить освіченою людиною: досконало володів кількома мовами, добре знав стародавню і нову світову, а також вітчизняну літератури. Слід сказати, що в його бібліотеці нараховувалося кілька тисяч томів латинською, французькою, польською, російською, українською мовами; він уважно стежив за літературним життям в Росії, передплачував більшість періодичних видань того часу. Свої широкі, нехай часом і неглибокі,
знання Білецький-Носенко намагався передавати вихованцям, сам викладав усі предмети в пансіоні.
Багато сил і енергії віддавав Білецький-Носенко, перебуваючи і на посаді педагогічного наглядача. Письменник, за його власними словами, "з обов'язку служби своєї та по совісті вважав себе вправі сприяти поліпшенню училища з погляду учбово-педагогічного", неодноразово звертався до вищого начальства з пропозиціями щодо удосконалення системи освіти в повітових учбових закладах. проте, як правило, думка провінційного педагога там, "нагорі", нікого не цікавила. У листі 1818 р. до ректора Харківського університету І. П. Рижського Білецький-Носенко зазначав, що подання почесних наглядачів "на користь освіти зовсім не поважаються". Про те, якої ваги надавав письменник розвиткові освіти, свідчить і той факт, що свою посадову платню він повністю віддавав на користь прилуцького училища. До речі, частина цих коштів призначалася на утримання кількох бідніших учнів. Цьому ж училищу Білецький-Носенко подарував близько шестисот томів (на 1000 крб.), тим самим поклавши початок училищній бібліотеці.
Поряд з педагогічною працею Білецький-Носенко проводив багатогранну наукову діяльність. Починаючи з 1812 р., він підтримує тісні контакти з рядом наукових установ, товариств, зокрема з російською Академією наук, московським товариством дослідників природи,
Вільним економічним товариством у Петербурзі, членом якого був з 1925 по 1939 рік. Білецький-Носенко систематично надсилав до них свої праці й доповіді з питань літератури, естетики, етнографії, лінгвістики, історії, економіки, медицини, сільського господарства тощо. У 1826 р. Білецький-Носенко надсилає на ім'я міністра народної освіти О. С. Шишкова працю "Начальное основание римского права". П'ять років вона перебувала "на розгляді" у міністерстві й у 1828 р. повернута авторові як "не визнана навчальною". У 1831 р. Білецький-Носенко пише "Мысли о паровом плуге", де першим в Росії порушує питання про розробку землі механічною тягою.
Найтісніші зв'язки підтримував Білецький-Носенко з Товариством наук при Харківському університеті. Засноване 1812 р., воно ставило своїм завдання сприяти розвиткові вітчизняної наукової думки, популяризувати наукові досягнення. На засіданнях товариства обговорювалися нові праці його членів, виносилися рекомендації щодо їх поліпшення чи публікацій тощо. Членами товариства у різний час були відомі літератори І. Срезневський, В. Капніст, П. Гулак-Артемовський та ін. Слід сказати, що більшість членів товариства ставилася до його діяльності байдуже, засідання відбувалися нерегулярно, часом з перервами на рік і більше. І десь у 1829 р. воно припинило своє існування. Найактивнішим членом Товариства наук при Харківському університеті, як зазначає Д. І. Багалій, був Білецький-Носенко (з 1816 по 1829 рр.). Він систематично надсилав до Харкова свої твори, які обговорювалися на засіданнях товариства. Так, у 1817 р. письменник надіслав кілька творів з лінгвістики і три байки, у 1826 р. - працю "О вкусе эстетическом", байки та переклад з Щіллера "Бой с драконом", у 1828 р. баладу "Ївга", казку "Лицвин до українець", у 1828 р. - працю "Теория эпидемий" і три балади українською мовою тощо.
Помітне місце в доробку Білецького-Носенка посідають численні праці з лінгвістичних питань. На особливу увагу заслуговує "Словарь малороссийского, или юго-восточного языка", над яким Білецький-Носенко працював протягом багатьох років і який був першим повним словником української мови. Джерелами його були, за словами автора, насамперед "обыкновенная речь жителей, их думы, песни", "сочинения любезных малороссов, напечатанные до этого времени и рукописные, которых очень много во всех родах".
Закінчивши словник і "Грамматику малороссийского языка", Білецький-Носенко у 1843 р. надсилає їх магістрові освіти Уварову, одночасно звертається до президента Російскої Академії наук з проханням видати його праці. Оскільки там не виявилося знавців української мови, рукописи Білецького-Носенка направляються до Києва. Рецензувати їх було доручено М. Максимовичу. У квітні 1845 р. М. Максимович висловив письмове своє "Мнение о "Словаре" и "Грамматике южнорусского языка", составленных г. Белецким-Носенко". Вчений зробив ряж зауважень, але загалом дав високу оцінку працям автора, як таким, що "мають незаперечну вартість і заслуговують бути опублікованими, особливо "словарь". Після цієї рецензії міністр освіти дав згоду на друкування словника і "Грамматики", однак восени 1845 р. рукописи було повернуто авторові.
Високу оцінку цьому словнику української мови, крім М. Максимовича, давали О. Бодянський, А. Метлинський, відомий історик і письменник М. Маркевич, якому Білецький-Носенко доручив видання своїх праць. Однак ні М. Маркевичу, ні О. Бодянському, ні П. Кулішу, ні сину письменника - Петру, незважаючи на неодноразові спроби, так і не вдалось видати словник.
П. П. Білецький-Носенко, усвідомлюючи значення своєї праці, до останніх днів життя був упевнений, що його словник і "Грамматика", на "які він витратив стільки неймовірної праці й часу, принесуть загальну користь, хоча б це трапилося у ХХ столітті". І дійсно, лише в наш час заслуги Білецького-Носенка як одного з перших українських лексикографів, як автора першого найповнішого словника української мови були гідно відзначені. У 1966 р. Інститут мовознавства ім. О. О. потебні АН УРСР видав "Словник української мови" П. П. Білецького-Носенка як "важливе джерело для вивчення лексичного складу, фразеології, звукової системи і граматичної будови української літературної й живої народної мови першої половини ХІХ ст.".
Білецький-Носенко одним з перших в Росії робить огляд нової української літератури, даючи критичні оцінки її діячам. Серед тих, хто "подарил отечественную литературу своими прекрасными произведениями на малороссийском языке", він називає І. Котляревського,
Г. Квітку-Основ'яненка, Є. Гребінку. І, нарешті, до "превосходных творений новейший малороссов, так радующих нас, искренне любящих своё родимое слово", Білецький-Носенко зараховує - що особливо важливо - "Кобзар" і "Гайдамаки" Тараса Шевченка.
Закликаючи земляків до активної літературної діяльності, Білецький-Носенко і сам багато писав. Відомо, що його перші оригінальні й перекладні твори (поетичні і прозові) були написані ще на початку ХІХ ст. Так, у 1808 р. Білецький-Носенко перекладає з французької роман німецького письменника Августа Лафонтена "Семейство фон Гальден". Тоді ж під безпосереднім впливом російських письменників він звернувся до написання байок, працю над якими не припиняв протягом кількох десятиліть. У першій чверті ХІХ ст. Білецький-Носенко створює ряд балад та інших поезій. Щоправда, Білецький-Носенко не мав великого таланту і не міг стати в один ряд з такими сучасниками, як І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка. Не були надруковані за життя Білецького-Носенка і його художні твори. Однак його ім'я як письменника було відоме уже в 20-30-х роках ХІХ ст.
Про це свідчать документальні матеріали Товариства наук при Харківському університеті, куди Білецький-Носенко надсилав свої художні твори і де вони обговорювалися, про це свідчать М. Маркевич, В. М. Стороженко, онука предводителя дворянства прилуцького повіту Д. С. Горленка (у своїх спогадах вона, зокрема, писала, що Білецького-Носенка "дуже поважали як письменника" і педагога). Знав твори Білецького-Носенка і М. Гербель (до речі, в родинному альбомі Білецьких-Носенків він залишив автограф свого вірша "Бывают дни, бывают ночи"). Не бачачи своїх творів друком, Білецький-Носенко читав їх друзям, колегам і знайомим. Цілком імовірно, що з своєю творчістю він знайомив на уроках словесності і вихованців приватного пансіону.
За життя Білецький-Носенко дочекався лише згадки в пресі про свою наполегливу працю як літератора. У 1855 р., тобто за рік до його смерті, журнал "Москвитянин" умістив "Известие о трудах П. П. Белецкого-Носенко". "Скільки є на місцях гідних трудівників, - читаємо там, - яких важливі праці спочивають під спудом через недостатню гласність, тимчасом як інші, через її надлишок, здобувають незаслужену популярність, навіть славу, хоча і минущу". Перерахувавши далі головніші лінгвістичні та літературні праці Білецького-Носенка, редакція радить "поважному автору зав'язати зносини з Академією наук та Відділенням російської мови і словесності, які, певно, знайдуть спосіб скористатися такими важливими працями".
В останні роки життя Білецький-Носенко відходить від літературної діяльності. Помер письменник 11 червня 1856 р. на вісімдесят другому році життя в Лапинцях.

Словник Білецького-Носенка

/Files/images/IMG_2005.JPG/Files/images/IMG_2004.JPGСловник П.Білецького-Носенка

Білецький-Носенко — автор першого великого словника української мови (перевидання 1966 року). До нашого часу дійшли тільки автограф і одна копія «Словаря малороссийского или юго-восточнорусского языка…, составленного по произношению, каким говорят в Малой и Южной России…», над яким автор працював протягом 18381843 (опубл. 1966 у серії «Пам'ятки української мо­ви»).

Це диференційний українсько-російський словник, у реєстрі якого подано тільки ті елементи, що лексично, фонетично, дериваційно й семан­тично відмінні в обох мовах: наприклад, Бабак (байбак) Сурок; Багато Много; Де Где; Ирдити Рдеть, краснеть.

У його словникових статтях широко наводяться фразеологізми, приказки, прислів'я, фрази з живого мовлення тощо, іноді подаються етимологічні відомості, зіставлен­ня з іншими мовами (наприклад, Байда Пустословие, Бай­да Праздношатающийся. «Байды бити». Ниче­го не делать…).

Словник складено на основі власних записів автора українських говірок, насампе­ред Лівобережжя, історичної Полтавщини, тво­рів тогочасних письменників. Тут є також слова з давніх пам'яток. До реєстру введено флексії, суфікси (при яких часто даються парадигми змінних слів), префікси. Перед текстом словни­ка вміщено розвідку «О языке малороссий­ском», що є однією з перших спроб висвітлен­ня історії української літературної мови.

У кінці книжки додано розвідку «О придаточных окончательных кор­нях слов и слитных предлогах как новых ис­точниках изображения идей» — чи не першу з дериватологічних праць в українському мовознавстві.

Праця Білецького-Носенка, реєстр якої налічує 20 000 вока­бул, — перший великий словник новоукраїнської мови.

Словник 1966 року видання передано до фондів бібліотеки родиною краєзнавців Івахненків у 1999 році.

Кiлькiсть переглядiв: 733

Коментарi