Сонячна країна Миколи Носова

2020-11-23

Є книги про дітей і для дітей. Ці жанри схожі, але є істотна різниця: книги про дітей можуть бути досить цікавими, але все написано без розуміння сутності дитини. Інша справа — книги для дітей. Герої на їх сторінках — живі і справжні. Пригоди, які з ними трапляються, — надзвичайні. Чудовиська (якщо це казка) — страшні, а чарівники — всемогутні. Саме таким критеріям відповідають твори Миколи Миколайовича Носова.

Його книги виховали не одне покоління хлопчиків і дівчаток. Напевно, майже кожен знайомий з героями Носова: паливодами, непосидами, фантазерами, які завжди потрапляють у смішні й найнеймовірніші ситуації. А казковий Незнайко і його друзі-коротунчики із Квіткового міста стали улюбленими героями в усьому світі. Адже оповідання й повісті М. Носова не лише перекладалися майже 100 іноземними мовами. За їх сюжетами створено багато мультиплікаційних і художніх фільмів. Один з них, а саме мультфільм «Незнайко на Місяці», у 1997 р. завоював Гран-прі на престижному кінофестивалі в Каннах.

Народився Микола Носов 23 листопада 1908 року в Києві, але зростав в містечку поблизу Києва — Ірпені. Батько був актором естради й кінематографа, мати — натура тонка, чуйна, рукодільниця й співуха — виховувала чотирьох дітей.

Шкільні роки Носова випали на один з найтяжчих періодів історії — Першу світову війнe. Родині Миколи довелося пережити скруту сповна: і нестачу продуктів, і відсутність тепла й електрики холодною зимою, і хвороби: вся родина перехворіла тифом; на щастя, ніхто не вмер. Микола згадував, що коли він нарешті видужав (чомусь він хворів довше за всіх), його мати плакала від радості, що всі залишилися живі.

Після закінчення Першої світової війни Микола зненацька захопився хімією і мріяв про хімічний факультет Київського політехнічного інституту. Однак, працюючи на Ірпінському цегельному заводі і одночасно навчаючись у вечірній профшколі, він раптом передумав і вступив до Київського художнього інституту. Незадовго до цього він всерйоз захопився фотографією, а потім і кінематографом. Це й вплинуло на його подальший вибір професії. У 1929 р. Микола перевівся в Московський інститут кінематографії й до 1951 р. працював постановником і режисером мультиплікаційних, наукових і навчальних фільмів. Після зйомки в 1943 р. декількох навчальних фільмів для Червоної Армії він був визнаний гідним високої нагороди — ордена Червоної Зірки.

Можливо, хтось, прочитавши це, поставить логічне запитання: а як же вийшло, що Микола Носов все-таки став відомим нам не як хімік, фотограф або кінорежисер, а саме як дитячий письменник? За його словами, у літературу він прийшов зовсім випадково. У нього народився син, і, коли той підріс, він почав розповідати йому різні смішні історії, придумуючи їх на ходу. У якийсь момент Микола зрозумів, що їх потрібно записати — із усього цього могло вийти щось цікаве. З часом письменник визнав, що писати для дітей є найкращим заняттям, яке вимагає не лише літературних знань, але й знання психології дітей, а головне — любові до них і найтеплішої поваги. Це відчувається в кожній його розповіді й кожній повісті. При всій зовнішній комедійності — а твори Миколи Носова ще й надзвичайно дотепні, він показує, що діти — це, насамперед, особистості; його герої — хлопчаки й дівчатка, живі та справжні, не зламані життям, не кривляки, з нормальним, здоровим сприйняттям реальності.

На початку 50-х рр. прийшов час «Незнайка». Усього про Незнайку і його друзів-коротунчиків вийшло три книги: «Пригоди Незнайка і його друзів» (1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1965). В них ніяк не пояснюється походження цього забавного народу — коротунчиків, не позначено місце їхнього перебування (хто знає, у якому вимірі перебувають Квіткове, Зелене й Сонячне міста?), і не відомо ні їхній точний вік, ні їхня тривалість життя. Проте у цей придуманий світ відразу ж починаєш вірити. За своєю суттю Незнайко та інші персонажі — діти, які впевнені, що будуть жити вічно, а будь-яка складна ситуація в житті неодмінно розв’яжеться, й усе закінчиться добре. Це взагалі головний принцип дитячого мистецтва — обов’язковий «хеппі-енд». Незнайко, Гвинтик і Шпунтик, Пончик і Сиропчик, Пілюлькин, Знайко й Гусля та й інші персонажі — всі вони змушують читача повірити у своє існування, тому що живуть «по правді», по-справжньому, мислять і поводяться, як справжні діти.

Головний герой, Незнайко — типовий непосида, хвалько й фантазер через свою невгамовну енергію й цікавість постійно потрапляє в безглузді ситуації, з яких його (знову ж, за законом жанру!) виручають всі друзі. Життя у Квітковому, Зеленому й Сонячному містах — справедливе й природне з дитячої точки зору: ніхто не зазіхає на волю іншого; якщо з друзями трапилася неприємність, всі приходять на порятунок; немає ані бідних, ані багатих — усі рівні, і навіть товарно-грошові відносини, як такі, відсутні.

Йде час, однак персонажі, вигадані М.Носовим, не старіють. Вони вже пройшли перевірку часом, і на них виросло й виросте ще не одне покоління людей. Шкода тільки, що письменникові не вистачило часу перенести на папір усе, що він міг би ще написати. 26 липня 1976 р. він помер у Москві.

Письменник увів у дитячу літературу нового героя — наївного й розсудливого, бешкетного й допитливого непосиду, який постійно потрапляє у незвичайні, найчастіше комічні ситуації.

(За матеріалами Національної бібліотеки України для дітей)

Кiлькiсть переглядiв: 22

Коментарi