На сонячних крилах злетіла весна,
Від сну прокидаються звірі,
Із вирію ключ журавлів вирина,
Струмочки біжать на подвір’ї.
Збігаючи в річки, наповнюють їх,
І крига, скидаючи панцер,
Зникає отак, як зникає і сніг –
В чарівнім і сонячнім танці.
Бруньки наливаються соком п’янким,
Всміхається сонцю підсніжник,
І помах весняний крилом золотим
Теплом овіває світ ніжний.
Ніна Заболотна
Зоріють зорі у травневу ніч,
І на душі так солодко і терпко,
Ми з небом залишились віч-на-віч,
Щоб день, як мить, вхопити і розтерти.
Милують сни, а місяць – вартовий,
Шумить трава закохано-тремтлива,
Весь світ зомлів, натхненний і живий,
Сховав свої вогненні крила…
Заболотна Н. Зоріють зорі у травневу ніч / Ніна Заболотна // Ожинові ночі : вірші. – Чернігів : Видавництво «Десна Поліграф», 2019. – С. 34.
Ніна Заболотна
Весна п’янить туманом на світанні
Медовим сонцем між цукрових хмар,
Записує зізнання у коханні
Розлучених обставинами пар.
У кожного – пояснення, причини…
Шалений норов, спокій, суєта,
Сумні непередбачені хвилини
І врешті непроглядна самота.
До щастя ми йдемо через пороги,
Через часи тривог і сум’яття,
Не можна повертати із дороги:
Коли кохання просить ще життя.
Заболотна Н. Весна п’янить туманом на світанні / Ніна Заболотна // Ожинові ночі : вірші. – Чернігів : Видавництво «Десна Поліграф», 2019. – С. 58.
Ніна Костюк (Заболотна)
Народилася весна
Ти бачив, як зірвалася зоря
З безмежних просторів дзвінкої висоти,
В якій втопитись зможуть ті моря,
Котрим човни лякати до снаги?.
Вона лишилась на землі одна.
Принаймні, в цьому місці, в цей момент.
Між яблунь, що осілись край села,
Знайшла притулок, видала секрет.
На тлі хвилястих шалей розцвіла
Кущем трояндовим вогненно-золотим,
А з нього народилася весна –
Дівча блакитнооке – світоч див.
Костюк Н. Народилася весна / Ніна Костюк // Втаємничені слова… : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2013. – С. 31.
Ніна Костюк
Березневий туман
Березневий туман обійняв небокрай,
Заховав дві сполохані тіні,
Увірвався у тихий розмірений рай,
Де серця спочивають від ліні.
Попелясті дощі загасили вогонь,
Порцелянові щоки омили потоком,
Ніби знак для весни: «Охолонь, охолонь»,
Закарбований вітром-пророком.
Костюк Н. Березневий туман /Ніна Костюк // Втаємничені слова… : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2013. – С. 31.
Ніна Заболотна
Не йди від мене, Весно, не втікай,
Дай в пахощах квітневих потонути,
Із чаші Неба випити нектар,
Щоб сповідь солов’їну осягнути.
Ти знаєш, Весно, мить – це все життя,
Метелик-серце має ніжні крила.
Назад немає часом вороття…
Дорога там, куди душа ступила.
Не крийся, Весно, в запалі краса!
В твоєму лоні б’ється дивна сила
І навіть найсолоніша сльоза
З щоки твоєї котиться щаслива.
Не супся, Весно, що тобі роки?
Ти лік століттям, певно, загубила.
Твій календар ховає сторінки
У плесі підсолодженого диму.
Заболотна Н. Не йди від мене, Весно, не втікай / Ніна Заболотна // Десь за дощами : вірші. – Чернігів : «Десна Поліграф», 2019. – С. 11.
Ніна Заболотна
Тремтять у снах бузкові далі,
Весну вкривають теплим пледом,
А десь серпанкові вуалі
Частують сонце першим медом.
Кудись вітри летять між днями,
Зелені віти гублять сльози
І над блакитними ставами
Голублять ранки верболози.
Чарує травень дивним трунком,
У буйноцвітті тануть трави;
Весь світ великим став дарунком,
Розбивши миті на октави.
Заболотна Н. Тремтять у снах бузкові далі / Ніна Заболотна // Десь за дощами : вірші. – Чернігів : «Десна Поліграф», 2019. – С. 73.
Ніна Полив’яна
На порозі – весна
Ужинок доброго врожаю
Придбала тітонька-зима
Он кучугури виростають…
«Дарма, – кричить весна, – дарма,
Ще тиждень поживе, небого,
Твоя із льоду булава…»
А березень (смішний, їй Богу),
Ключем ворота відкрива.
Полив’яна Н. На порозі – весна / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 75.
Ніна Полив’яна
Весна
Сідла зеленого коня,
Везе в кишенях подарунки –
І так кожнісінького дня –
Кому сережки, кому бруньки.
Кому листочок пришпиля,
Лугам – зелене пишне плаття,
Вербі – напружила гілля,
А жовті квіти – для латаття.
І теплі промені збира
Старій, як світ, землиці-мамі –
Гука: «Умитися пора
Дощем з весняними громами!»
Полив’яна Н. Весна / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 75.
Ніна Полив’яна
Весняний пейзаж
Весна жадана наступила,
В травички – чубчик-гострячок.
І крутить травень мотовило –
Там квітку кине, там листок.
Лататтям озерця квітчає,
Бруньки, мов крапельки роси,
Луги, укриті молочаєм…
І птахів срібні голоси
Таки найкращі в любім краї!
Полив’яна Н. Весняний пейзаж / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 77.
Ніна Полив’яна
Ювілей
Весняний вітер знову в путь-дорозі,
Змітає зі ставка старі сніги.
Зібрались роки-друзі на порозі,
Порозсідались тихо навкруги.
Весна тримає дудочку зігріту,
Підсніжники у березні – й льоди.
Весняний вітер сповіщає світу,
Що хтось уже не дуже молодий.
Полив’яна Н. Ювілей / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 77.
Микола Турківський
Квітнева теплота
Квітнева наступила теплота –
І висипали люди на городи.
Копають, орють… Світла чорнота!
І ніби не було тих днів лютневих,
Як сніговії кидались, мов леви,
На хати, на паркани, на дерева
Із лютістю, з холодністю,із ревом.
Квітнева над садами вишина,
Весна спускає сонце з небозводу
На променях й бринить, немов струна.
Турківський М. Квітнева теплота / Микола Турківський // І дум, і років передзвін : вірші. – Чернігів : КП «Видавництво Чернігівські береги», 2004. – С. 81.
Микола Турківський
Веснодні
В селі моїм цвіту – півсвіту!..
Це вишень киплять весно дні.
І тягне в село – як магнітом.
Прекрасне воно навесні.
В селі моїм чуйна родина.
Знайомих – чи злічиш хіба!
І кожна – як рідна людина,
Й мої – її радість й журба.
В селі моїм світять-зоряться
В серцях Кобзареві стежки.
Сельчанам царицею праця,
І все по плечу їм, з руки.
О вишні мої весно крилі!
О земле моя в доброті!..
В селі моїм рідних могили,
Гробочки довіку святі.
Турківський М. Веснодні / Микола Турківський // І дум, і років передзвін : вірші. – Чернігів : КП «Видавництво Чернігівські береги», 2004. – С. 121.
Микола Турківський
Вже березень
Вже березень. Проте мороз
Із рук не випускає кліщі,
Стискає землю ще всерйоз,
Хоч ніби й очі веселіші.
А був же січень, лютий був,
Але напрочуд – тонкосльозі,
Бо вкинувся мороз в гульбу,
Бродив з дощами по дорозі.
Слідами осені ходив,
Про зиму геть усе забувши…
Вже березень. Весни мотив!
А він морозить людям душі.
Турківський М. Вже березень / Микола Турківський // Зацвіли в Прилуках абрикоси : вірші. – Прилуки : КП «Прилуцька міська друкарня», 2007. – С. 34.
Микола Турківський
Дзвони весни
Дзвонять дзвони весни
І розходяться всюди
Передзвони ясні,
Перегуди.
Вільний подих полів,
Вся земля бадьориста
Знову день заяснів
Тракториста.
Знову зелень земна
Забуяла у травах,
І стоїть вишина
Величава.
І брунькується сад,
Прагне розквіту років…
Лиш – на братській – солдат
Стишив кроки.
Бронзовіє давно
У суворості строгій,
І трима знамено
Перемоги
Дзвонять дзвони весни,
І розходяться всюди…
Бережімо ж ясний
День цей, люди!
Турківський М. Дзвони весни / Микола Турківський // Зацвіли в Прилуках абрикоси : вірші. – Прилуки : КП «Прилуцька міська друкарня», 2007. – С. 37.
Євген Постульга
…І скресне Удай. Вийде з берегів.
І зацвітуть калюжниці в заплавах.
І гурт лелек з поважністю богів
Нап’ється вдосталь жаб’ячої слави.
Повибрідають верби на горби,
Аж до колін холоші закотивши,
І тихим скрипом воза чи гарби
На мить коротку тишу розколишуть.
І десь заб’ється жайвір угорі,
Немов свого утратить адресата.
І чередою білою корів
Почнуть у небі хмари випасатись.
Постульга Є. І скресне Удай / Євген Постульга // Арія жайвора : вірші. – Ніжин : ТзОВ «Наука-Сервіс», 2004. – С. 86.
Євген Постульга
Звисають з даху бурульки,
Мов сталактитів дублікати.
Ранкове сонце в дві руки
На них видзвонює стокато.
А поряд груша, а на ній,
Своє надувши жовте воло –
Синичка, сповнена надій,
Після зими шліфує голос.
Поважні й чорні, мов ченці,
Усілись в затишку ворони,
Аби почуть, як горобці
В кущах виводять антифони.
Постульга Є. Звисають з даху бурульки / Євген Постульга // Арія жайвора : вірші. – Ніжин : ТзОВ «Наука-Сервіс», 2004. – С. 87.
Євген Постульга
Ластівки повернулись до хати.
Їхнім щебетом сповнився світ.
Повиходили батько і мати,
Щоб сказати пташинам: «Привіт!»
Поставали… радіють, як діти.
Вгору дивляться із-під руки,
А травневий розбурханий вітер
Їм куйовдить волосся й роки.
Поряд ми – невгамовна малеча –
Здивування стриножена мить…
Нам блаженство сідає на плечі
І отак невагомо сидить.
Невловимо і майже священно
Білий день доторкає крилом…
Скільки тихої втіхи і щему
В наших душах дитячих було.
Постульга Є. Ластівки повернулись до хати / Євген Постульга // Калинове сонце : вірші. – Прилуки : ТОВ «Аір-Поліграф», 2010. – С. 21.
Євген Постульга
Яка тоді була весна!
Як легко дихалось і йшлося!
І зелень свіжа і масна
Торкалась нашого волосся.
А нам назустріч йшли дуби,
Ішли берези і ялини
Із сутеніючих глибин
Неговіркого часоплину.
А з-під опалої листви,
Яку сушив на сонці вітер,
До нас за цілих пів-верстви
Повибігали первоцвіти.
І спивши щастя, як роси,
Без пауз і без інтервалів
Дзвінкі пташині голоси
Серця оспраглі напували.
Постульга Є. Яка тоді була весна! / Євген Постульга // Минає все : вірші. – Прилуки : КП «Прилуцька міська друкарня», 2017. – С. 79.
Надія Мариноха-Стеценко
Весна
Весна… Така ж як сотні років тому,
Хоч – ні, її вбрання нове:
Нові міста і люди, й сиза втома,
Що так незмінно на землі живе.
А ніч така ж – в зірках, як у намисті!
Хоч – ні, не та, бо ж вся у ліхтарях,
Що причаїлись у кленовім листі
Міських алей та у старих садах.
А журавлиний клич ще відкриває браму
Небес висотних, бо вже йде весна!
Роки спішать поміж століть садами,
У кубки квітів хлюпають вина.
Весна спішить, як сотні років тому,
А світ незмінний – він завжди один.
Весна приходить і стирає втому,
Що залишив Адама й Єви син.
Весна така… І будуть весни далі,
Такі ж як і до нас, і після нас,
Незмінні тільки радості й печалі,
Незмінний світ, де вічний тільки Час.
Мариноха-Стеценко Н. Весна / Надія Мариноха-Стеценко // Таємниця твого Всесвіту : вірші. – Чернігів : «Прилуцька міська друкарня», 2015. – С. 17.
Валентина Пошкурлат
Оділо сонце жовтий капелюх,
Мов свічечок промінчиків набрало
І всі їх ніжно так на землю – плюх,
І пестило її, і зігрівало.
Всміхнулася цілована земля,
Закліпала зеленими очима,
У лузі чути соло солов’я,
Вербиченька вже коси розпустила.
На голубому гобелені неба
Хтось пензлем білі хмарки малював,
Вони сідали в сонячну карету,
Яку візник по небу вправний гнав.
Сміялось все довкола і раділо,
Журавка чула пісню журавля,
Мелодія у серденьку бриніла,
Співала разом веснонька й земля.
Пошкурлат В. Оділо сонце жовтий капелюх / Валентина Пошкурлат // Світло і надія у серцях : вірші. – Хмельницький : Видавець Стасюк Л.С. , 2021. – С. 41.
Валентина Пошкурлат
А повітря дурманить, хвилює
На гостину запрошуєм квітень –
Він ступив вже до нас на поріг.
Зеленіють травичка і віти,
І лелеки летять із далеких доріг.
І черемха всміхається сонцю –
Наливає зелені бруньки.
І берізка киває в віконце,
Заплітаючи ніжно гілки.
Оченята, як сонечка ясні –
Мати й мачуха рясно цвіте.
І хмариночки білі прекрасні
В голубіні купаються все.
Сонце пестить і трави, і квіти –
Шле проміння своє золоте.
А повітря дурманить-хвилює,
Як французьке аліготе.
Пошкурлат В. А повітря дурманить, хвилює / Валентина Пошкурлат // Світло і надія у серцях : вірші. – Хмельницький : Видавець Стасюк Л.С. , 2021. – С. 40.
Олеся Білоцвіт
До весни
В березневе відлуння слова
З головою пірнути готова.
Я така, як ніколи, чуєш!
Моя Весно, де ти ночуєш?
Моя радосте і наснаго,
Моє дивно, сподіване благо,
Я за тебе – у воду й вогонь!
Лиш у відчай мене не вгонь!
В березневій оздобі слова
Кожна брунька – серцю обнова.
Навіть тінь ця, невже не бачиш?
Моя Весно, чого ж ти плачеш?
Білоцвіт О. До весни / Олеся Білоцвіт // За силуетом слова : вірші. – Чернігів : Видавництво ВАТ «РВК «Деснянська правда», 2010. – С. 85.
Віктор Вовк. Євген Гущин
Моїй веснянці (пісня)
Квітувала весна
Над землею, над світом.
Дивовижно ясна,
Із обличчям відкритим.
Частувала добром,
В душу кликала свято.
Своїм ніжним теплом
Огортала крилато.
Цей цілющий вогонь –
Мої радість і сила.
До батьківських долонь,
Мов жар-птиця, летіли.
У безхмарне життя
Кличу милу веснянку.
Щоб зустріть майбуття
У промінні світанку.
Вовк В., Гущин Є. Моїй веснянці / Віктор Вовк. Євген Гущин // Світи, моя зоре, світи : нотне витання. – Київ : Видавництво «Музична Україна», 2005. – С. 26.
Борислав Степанюк
Весняна акварель
Весна іде-гуде на повний крок
І підійма на ноги всю природу
Прокинувшись удосвіта, струмок
В долинку поспіша як на роботу.
Нелегко журавлю своїм ключем,
Було, річки й ставки повідмикати,
А як поважно, поруч з орачем,
Він огляда поля ще вогкуваті.
Вербі край шляху ніби й невтямки,
Що вже пора і їй розкритись хистом, –
І десь під ранок , стрельнувши, бруньки
Ось-ось зааплодують зелен-листом.
Степанюк Б. Весняна акварель /Борислав Степанюк // Обпалена всіма вітрами : вірші. – Київ : Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. – С. 61.
Борислав Степанюк
Ластів’ячий сонет
Прилинула родина ластів’ят
І щебетом садок заполонила,
А незадовго до травневих свят
З весною разом все озеленила.
Саманних поналіплювала хат,
Запрацювала, як артіль стосила,
Щоб пір’ям зодягнуть своїх малят
І до польоту виростити крила.
Коли ж у вирій зграйки піднялись,
В саду зашелестів пожовклий лист:
І я, мовляв, готовий до польоту!
– Вгамуйся, – відказали ластівки, –
Ми линем ткать зелені сорочки,
Щасливого побажай нам повороту.
Степанюк Б. Ластів’ячий сонет /Борислав Степанюк // Обпалена всіма вітрами : вірші. – Київ : Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. – С. 61.
Любов Забашта
Із циклу «Синя книга»
Тріскає крига, тріскає,
Сонце у кризі – іскрою,
Небо – блакитна глибочиця,
Риба в воді хлюпочеться.
Чому ж ти знов не розгаданий,
Хто накурив тобі ладану?
Хто перейшов твої березні,
Рано спурхнули селезні…
Просто ми і незчулися,
Що вже весна минулася,
Любощі любо любі,
Зболено серце в згубі.
Треба розтанути сніжності,
Я назбираю ніжності,
Рясту на цих проталинах,
Де солов’ї співали нам.
Забашата Л. Із циклу «Синя книга» / Любов Забашта // Вибране : вірші. – Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1977 – С. 248.
Олена Шульга
Дарунок весни
Не ранком, як годилося б, –
За п’ять хвилин до вечора
На стіл мені поставили
Поштарики-шпаки
Каталочки і котики
В полив’яному глечику –
Дарунок несподіваний
Від скреслої ріки.
Верба очима вкрилася –
Всю воду ладна випити, –
Ще й вухами зеленими
Вслухається в дива.
Князь-оксамит зіщулився,
Щоб пухом не розсипатись;
Майбутнього лякається
Лиш те, що дожива.
Тижні здаються митями
Сухим качалкам в березі,
А для пухнастих котиків
І миті – мов роки.
За ворожіння радісне
Спасибі, щедрий березню,
Чекаю я прийдешнього,
Бувало ж – навпаки
Шульга О. Дарунок весни / Олена Шульга // Первоцвіт : поезії. – Прилуки : Видавництво «Прилуцька міська друкарня»1995, – С. 109.
Ніна Кочубей
Весна – це не просто пробудження
Знаєте, коли наступає весна? Та тоді, коли вже несила залишатися в будинку, і десь на підсвідомому рівні увесь твій організм прагне вирватись із нього на волю, надвір. Вдихаєш на повні груди свіже, морозне, запаморочливо-чисте повітря і не можеш напитися тієї життєдайної свіжості. Ще можуть лежати сніги, ще не чути співу птахів, але відчувається, що у природі вже відбулися якісь зміни, з’явилося щось таке, що примушує радіти тою бентежною радістю, яка хвилює, і вселяє віру в краще, і примушує відчути нестримну свободу.
Весна – дивовижна пора. Це не просто пробудження. Це передчуття чогось нового, передчуття змін, це торжество життя.
Небо, особливо ранньої весни, високе й прозоре, воно вражає свіжістю і яскравістю кольорів. Здається, що в повітрі звучить вишукано-елегантна музика Моцарта.
А птахи! Ось кому можна позаздрити. Як уміють вони, забувши всі труднощі тої холодної пори, коли було холодно й голодно, так щиро радіти приходу весни. . Як вони щебечуть, як вихваляються один перед одним чарівністю й діапазоном своїх голосів. Їхній спів налаштовує на святковий і разом з тим трішки піднесено-хвилюючий лад. Це хвилювання приємне, воно наповнює приємністю і снагою життя.
Завжди пригадую ті часи, коли я була дитиною. Здається, що весни тоді були особливі, а саме якимось незвичайним і неповторним запахом. То був запах відталої землі. Вона виглядала темними острівцями поміж пластами обважнілого снігу. І серед торішньої жухло-коричневої трави можна побачити ледь-ледь зелені травинки. То зароджувалося нове життя.
Пізніше все розквітне й буятиме яскравими кольорами. Повітря буде духмяне, п’янке, наповнене пахощами квітучих садів. Солов’ї чаруватимуть віртуозним виконанням радісних пісень.
І хіба що зовсім уже глухе й зашкарубле серце не відгукнеться на той спів трепетно й ніжно, не захлинеться хвилею любові й солодкого щему від такої простої і водночас величної земної краси.
Вулиці, як тоді ще не були закуті в кайдани асфальту, поблажливо давали простір талій воді. Вона ревіла, загрозливо гуркотіла і повільно, але дуже наполегливо вимивала такі глибокі рівчаки, що їх було важко перейти. Часто чули, як то тут, то там буксували машини, намагаючись вибратися з пастки, яку створила весняна повінь.
А вода все бігла й бігла кудись, утворюючи коловороти й гребені там, де були нерівності в бурчаках. Вона була темна, а її нестримний і якийсь лютий у своїй потужності потік сіяв неясну тривогу і нараз завзяття у дитячих душах. Із учнівських зошитів ми виривали аркуші паперу, робили човники й пускали їх на воду. Потім довго бігли за тими човниками, ніби проводжаючи в далеке плавання, аж поки вони зникали вдалині. Бувало, вода закручувала їх немилосердно й безжалісно на якихось «підводних рифах» і вони, протримавшись трішки, безвільно тонули у темній воді. А нам було так шкода їх.
Я брала свою маленьку сестричку за руку і вела «на природу». Їй було років три. Це маленьке тендітне і дуже симпатичне створіння з великими блакитними очима і біленьким волоссячком. Мені дуже хотілося навчити її робити спостереження за всіма тими змінами, що відбуваються навколо. Виходячи, я прихоплювала зошит і олівець, бо мала намір записувати все, що сестричка помітить. До нашого городу примикав великий аптечний сад. У ньому росли яблуні, а ще – було багато американських кленів. Восени ми зривали з гілок сухі суцвіття І, безтурботно граючись, підкидали їх угору. Вони, красиво кружляючи, ніби метелики, летіли на наш город. Це було дійсно красиве видовище, нам було дуже весело. А весною мама й бабуся з жахом побачили, що значна частина городу повністю покрита зеленими паростками американського клена. Довелося докласти немалі зусилля, щоб позбутися того лиха.
Я водила сестричку поміж кленів і яблунь. Місцями земля вже відтала і від неї йшов приємний весняний дух. Яскраво світило сонце, і небо було надзвичайно синє.
Я розкрила зошита й запитала Оленку: «Що ти бачиш?»
– Дерева, сніг, сонечко, – відповіла Оленка. Я записала її відповідь.
– Яка це пора року? – продовжувала я.
– Весна, – була відповідь.
Але мені так хотілося, щоб Оленка відчула ще й той своєрідний весняний запах, який ішов від землі.
– Що ти ще відчуваєш? – не відставала я.
Оленка, не розуміючи, дивилася на мене.
– Ну, чим пахне? – це вже я підказувала відповідь.
Сестричка кумедно морщила лобика, зводила докупи бровенята, щось силувалась відповісти, але не розуміла, що я від неї вимагаю. Їй так хотілося догодити мені, але вона не знала, що для цього потрібно сказати. А я теж не могла збагнути, ну як це можна не відчувати того приємного, такого весняного запаху відталої землі.. Мені було страшенно прикро. Розчаровано я записувала в зошиті: «Пахне земля».
Потім ми ішли на вулицю. І там повторювалося майже те саме. Тільки цього разу я хотіла, щоб сестричка почула гуркіт та шум талої води.
Попереду в нас було ще багато таких весен, всі вони вражали і наповнювали радістю наші серця. Але ті, на які ми дивилися дитячими очима, відкриваючи для себе красу природи пізнаючи світ, залишилися в пам’яті, як особливі й неповторні.
Кочубей Н. Весна – це не просто пробудження / Ніна Кочубей // Замальовки з натури : оповідання, спогади, публіцистика – Чернігів : «Видавництво «Десна Поліграф» 2011, – С. 143.