Світлана Коробова

Весна

На сонячних крилах злетіла весна,

Від сну прокидаються звірі,

Із вирію ключ журавлів вирина,

Струмочки біжать на подвір’ї.

Збігаючи в річки, наповнюють їх,

І крига, скидаючи панцер,

Зникає отак, як зникає і сніг –

В чарівнім і сонячнім танці.

Бруньки наливаються соком п’янким,

Всміхається сонцю підсніжник,

І помах весняний крилом золотим

Теплом овіває світ ніжний.

Коробова С. Весна / Світлана Коробова //Свіжі перли: вірші. – К.: Видавець Вадим Карпенко, 2012. – С. 9.

Ніна Заболотна

Зоріють зорі у травневу ніч,

І на душі так солодко і терпко,

Ми з небом залишились віч-на-віч,

Щоб день, як мить, вхопити і розтерти.

Милують сни, а місяць – вартовий,

Шумить трава закохано-тремтлива,

Весь світ зомлів, натхненний і живий,

Сховав свої вогненні крила…

Заболотна Н. Зоріють зорі у травневу ніч / Ніна Заболотна // Ожинові ночі : вірші. – Чернігів : Видавництво «Десна Поліграф», 2019. – С. 34.

Ніна Заболотна

Весна п’янить туманом на світанні

Медовим сонцем між цукрових хмар,

Записує зізнання у коханні

Розлучених обставинами пар.

У кожного – пояснення, причини…

Шалений норов, спокій, суєта,

Сумні непередбачені хвилини

І врешті непроглядна самота.

До щастя ми йдемо через пороги,

Через часи тривог і сум’яття,

Не можна повертати із дороги:

Коли кохання просить ще життя.

Заболотна Н. Весна п’янить туманом на світанні / Ніна Заболотна // Ожинові ночі : вірші. – Чернігів : Видавництво «Десна Поліграф», 2019. – С. 58.

Ніна Костюк (Заболотна)

Народилася весна

Ти бачив, як зірвалася зоря

З безмежних просторів дзвінкої висоти,

В якій втопитись зможуть ті моря,

Котрим човни лякати до снаги?.

Вона лишилась на землі одна.

Принаймні, в цьому місці, в цей момент.

Між яблунь, що осілись край села,

Знайшла притулок, видала секрет.

На тлі хвилястих шалей розцвіла

Кущем трояндовим вогненно-золотим,

А з нього народилася весна –

Дівча блакитнооке – світоч див.

Костюк Н. Народилася весна / Ніна Костюк // Втаємничені слова… : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2013. – С. 31.

Ніна Костюк

Березневий туман

Березневий туман обійняв небокрай,

Заховав дві сполохані тіні,

Увірвався у тихий розмірений рай,

Де серця спочивають від ліні.

Попелясті дощі загасили вогонь,

Порцелянові щоки омили потоком,

Ніби знак для весни: «Охолонь, охолонь»,

Закарбований вітром-пророком.

Костюк Н. Березневий туман /Ніна Костюк // Втаємничені слова… : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2013. – С. 31.

Ніна Заболотна

Не йди від мене, Весно, не втікай,

Дай в пахощах квітневих потонути,

Із чаші Неба випити нектар,

Щоб сповідь солов’їну осягнути.

Ти знаєш, Весно, мить – це все життя,

Метелик-серце має ніжні крила.

Назад немає часом вороття…

Дорога там, куди душа ступила.

Не крийся, Весно, в запалі краса!

В твоєму лоні б’ється дивна сила

І навіть найсолоніша сльоза

З щоки твоєї котиться щаслива.

Не супся, Весно, що тобі роки?

Ти лік століттям, певно, загубила.

Твій календар ховає сторінки

У плесі підсолодженого диму.

Заболотна Н. Не йди від мене, Весно, не втікай / Ніна Заболотна // Десь за дощами : вірші. – Чернігів : «Десна Поліграф», 2019. – С. 11.

Ніна Заболотна

Тремтять у снах бузкові далі,

Весну вкривають теплим пледом,

А десь серпанкові вуалі

Частують сонце першим медом.

Кудись вітри летять між днями,

Зелені віти гублять сльози

І над блакитними ставами

Голублять ранки верболози.

Чарує травень дивним трунком,

У буйноцвітті тануть трави;

Весь світ великим став дарунком,

Розбивши миті на октави.

Заболотна Н. Тремтять у снах бузкові далі / Ніна Заболотна // Десь за дощами : вірші. – Чернігів : «Десна Поліграф», 2019. – С. 73.

Ніна Полив’яна

На порозі – весна

Ужинок доброго врожаю

Придбала тітонька-зима

Он кучугури виростають…

«Дарма, – кричить весна, – дарма,

Ще тиждень поживе, небого,

Твоя із льоду булава…»

А березень (смішний, їй Богу),

Ключем ворота відкрива.

Полив’яна Н. На порозі – весна / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 75.

Ніна Полив’яна

Весна

Сідла зеленого коня,

Везе в кишенях подарунки –

І так кожнісінького дня –

Кому сережки, кому бруньки.

Кому листочок пришпиля,

Лугам – зелене пишне плаття,

Вербі – напружила гілля,

А жовті квіти – для латаття.

І теплі промені збира

Старій, як світ, землиці-мамі –

Гука: «Умитися пора

Дощем з весняними громами!»

Полив’яна Н. Весна / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 75.

Ніна Полив’яна

Весняний пейзаж

Весна жадана наступила,

В травички – чубчик-гострячок.

І крутить травень мотовило –

Там квітку кине, там листок.

Лататтям озерця квітчає,

Бруньки, мов крапельки роси,

Луги, укриті молочаєм…

І птахів срібні голоси

Таки найкращі в любім краї!

Полив’яна Н. Весняний пейзаж / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 77.

Ніна Полив’яна

Ювілей

Весняний вітер знову в путь-дорозі,

Змітає зі ставка старі сніги.

Зібрались роки-друзі на порозі,

Порозсідались тихо навкруги.

Весна тримає дудочку зігріту,

Підсніжники у березні – й льоди.

Весняний вітер сповіщає світу,

Що хтось уже не дуже молодий.

Полив’яна Н. Ювілей / Ніна Полив’яна // Рідного обрію сині розливи : вірші. – Прилуки : «Прилуцька міська друкарня», 2006. – С. 77.

Микола Турківський

Квітнева теплота

Квітнева наступила теплота –

І висипали люди на городи.

Копають, орють… Світла чорнота!

І ніби не було тих днів лютневих,

Як сніговії кидались, мов леви,

На хати, на паркани, на дерева

Із лютістю, з холодністю,із ревом.

Квітнева над садами вишина,

Весна спускає сонце з небозводу

На променях й бринить, немов струна.

Турківський М. Квітнева теплота / Микола Турківський // І дум, і років передзвін : вірші. – Чернігів : КП «Видавництво Чернігівські береги», 2004. – С. 81.

Микола Турківський

Веснодні

В селі моїм цвіту – півсвіту!..

Це вишень киплять весно дні.

І тягне в село – як магнітом.

Прекрасне воно навесні.

В селі моїм чуйна родина.

Знайомих – чи злічиш хіба!

І кожна – як рідна людина,

Й мої – її радість й журба.

В селі моїм світять-зоряться

В серцях Кобзареві стежки.

Сельчанам царицею праця,

І все по плечу їм, з руки.

О вишні мої весно крилі!

О земле моя в доброті!..

В селі моїм рідних могили,

Гробочки довіку святі.

Турківський М. Веснодні / Микола Турківський // І дум, і років передзвін : вірші. – Чернігів : КП «Видавництво Чернігівські береги», 2004. – С. 121.

Микола Турківський

Вже березень

Вже березень. Проте мороз

Із рук не випускає кліщі,

Стискає землю ще всерйоз,

Хоч ніби й очі веселіші.

А був же січень, лютий був,

Але напрочуд – тонкосльозі,

Бо вкинувся мороз в гульбу,


Бродив з дощами по дорозі.

Слідами осені ходив,

Про зиму геть усе забувши…

Вже березень. Весни мотив!

А він морозить людям душі.

Турківський М. Вже березень / Микола Турківський // Зацвіли в Прилуках абрикоси : вірші. – Прилуки : КП «Прилуцька міська друкарня», 2007. – С. 34.

Микола Турківський

Дзвони весни

Дзвонять дзвони весни

І розходяться всюди

Передзвони ясні,

Перегуди.

Вільний подих полів,

Вся земля бадьориста

Знову день заяснів

Тракториста.

Знову зелень земна

Забуяла у травах,

І стоїть вишина

Величава.

І брунькується сад,

Прагне розквіту років…

Лиш – на братській – солдат

Стишив кроки.

Бронзовіє давно

У суворості строгій,

І трима знамено

Перемоги

Дзвонять дзвони весни,

І розходяться всюди…

Бережімо ж ясний

День цей, люди!

Турківський М. Дзвони весни / Микола Турківський // Зацвіли в Прилуках абрикоси : вірші. – Прилуки : КП «Прилуцька міська друкарня», 2007. – С. 37.

Євген Постульга

…І скресне Удай. Вийде з берегів.

І зацвітуть калюжниці в заплавах.

І гурт лелек з поважністю богів

Нап’ється вдосталь жаб’ячої слави.

Повибрідають верби на горби,

Аж до колін холоші закотивши,

І тихим скрипом воза чи гарби

На мить коротку тишу розколишуть.

І десь заб’ється жайвір угорі,

Немов свого утратить адресата.

І чередою білою корів

Почнуть у небі хмари випасатись.

Постульга Є. І скресне Удай / Євген Постульга // Арія жайвора : вірші. – Ніжин : ТзОВ «Наука-Сервіс», 2004. – С. 86.

Євген Постульга

Звисають з даху бурульки,

Мов сталактитів дублікати.

Ранкове сонце в дві руки

На них видзвонює стокато.

А поряд груша, а на ній,

Своє надувши жовте воло –

Синичка, сповнена надій,

Після зими шліфує голос.

Поважні й чорні, мов ченці,

Усілись в затишку ворони,

Аби почуть, як горобці

В кущах виводять антифони.

Постульга Є. Звисають з даху бурульки / Євген Постульга // Арія жайвора : вірші. – Ніжин : ТзОВ «Наука-Сервіс», 2004. – С. 87.

Євген Постульга

Ластівки повернулись до хати.

Їхнім щебетом сповнився світ.

Повиходили батько і мати,

Щоб сказати пташинам: «Привіт!»

Поставали… радіють, як діти.

Вгору дивляться із-під руки,

А травневий розбурханий вітер

Їм куйовдить волосся й роки.

Поряд ми – невгамовна малеча –

Здивування стриножена мить…

Нам блаженство сідає на плечі

І отак невагомо сидить.

Невловимо і майже священно

Білий день доторкає крилом…

Скільки тихої втіхи і щему

В наших душах дитячих було.

Постульга Є. Ластівки повернулись до хати / Євген Постульга // Калинове сонце : вірші. – Прилуки : ТОВ «Аір-Поліграф», 2010. – С. 21.

Євген Постульга

Яка тоді була весна!

Як легко дихалось і йшлося!

І зелень свіжа і масна

Торкалась нашого волосся.

А нам назустріч йшли дуби,

Ішли берези і ялини

Із сутеніючих глибин

Неговіркого часоплину.

А з-під опалої листви,

Яку сушив на сонці вітер,

До нас за цілих пів-верстви

Повибігали первоцвіти.

І спивши щастя, як роси,

Без пауз і без інтервалів

Дзвінкі пташині голоси

Серця оспраглі напували.

Постульга Є. Яка тоді була весна! / Євген Постульга // Минає все : вірші. – Прилуки : КП «Прилуцька міська друкарня», 2017. – С. 79.

Надія Мариноха-Стеценко

Весна

Весна… Така ж як сотні років тому,

Хоч – ні, її вбрання нове:

Нові міста і люди, й сиза втома,

Що так незмінно на землі живе.

А ніч така ж – в зірках, як у намисті!

Хоч – ні, не та, бо ж вся у ліхтарях,

Що причаїлись у кленовім листі

Міських алей та у старих садах.

А журавлиний клич ще відкриває браму

Небес висотних, бо вже йде весна!

Роки спішать поміж століть садами,

У кубки квітів хлюпають вина.

Весна спішить, як сотні років тому,

А світ незмінний – він завжди один.

Весна приходить і стирає втому,

Що залишив Адама й Єви син.

Весна така… І будуть весни далі,

Такі ж як і до нас, і після нас,

Незмінні тільки радості й печалі,

Незмінний світ, де вічний тільки Час.

Мариноха-Стеценко Н. Весна / Надія Мариноха-Стеценко // Таємниця твого Всесвіту : вірші. – Чернігів : «Прилуцька міська друкарня», 2015. – С. 17.

Валентина Пошкурлат

Оділо сонце жовтий капелюх,

Мов свічечок промінчиків набрало

І всі їх ніжно так на землю – плюх,

І пестило її, і зігрівало.

Всміхнулася цілована земля,
Закліпала зеленими очима,
У лузі чути соло солов’я,

Вербиченька вже коси розпустила.

На голубому гобелені неба

Хтось пензлем білі хмарки малював,

Вони сідали в сонячну карету,

Яку візник по небу вправний гнав.

Сміялось все довкола і раділо,

Журавка чула пісню журавля,
Мелодія у серденьку бриніла,
Співала разом веснонька й земля.

Пошкурлат В. Оділо сонце жовтий капелюх / Валентина Пошкурлат // Світло і надія у серцях : вірші. – Хмельницький : Видавець Стасюк Л.С. , 2021. – С. 41.

Валентина Пошкурлат

А повітря дурманить, хвилює

На гостину запрошуєм квітень –

Він ступив вже до нас на поріг.

Зеленіють травичка і віти,

І лелеки летять із далеких доріг.

І черемха всміхається сонцю –

Наливає зелені бруньки.

І берізка киває в віконце,

Заплітаючи ніжно гілки.

Оченята, як сонечка ясні –

Мати й мачуха рясно цвіте.

І хмариночки білі прекрасні

В голубіні купаються все.

Сонце пестить і трави, і квіти –

Шле проміння своє золоте.

А повітря дурманить-хвилює,

Як французьке аліготе.

Пошкурлат В. А повітря дурманить, хвилює / Валентина Пошкурлат // Світло і надія у серцях : вірші. – Хмельницький : Видавець Стасюк Л.С. , 2021. – С. 40.

Олеся Білоцвіт

До весни

В березневе відлуння слова

З головою пірнути готова.

Я така, як ніколи, чуєш!

Моя Весно, де ти ночуєш?

Моя радосте і наснаго,

Моє дивно, сподіване благо,

Я за тебе – у воду й вогонь!

Лиш у відчай мене не вгонь!

В березневій оздобі слова

Кожна брунька – серцю обнова.

Навіть тінь ця, невже не бачиш?

Моя Весно, чого ж ти плачеш?

Білоцвіт О. До весни / Олеся Білоцвіт // За силуетом слова : вірші. – Чернігів : Видавництво ВАТ «РВК «Деснянська правда», 2010. – С. 85.

Віктор Вовк. Євген Гущин

Моїй веснянці (пісня)

Квітувала весна

Над землею, над світом.

Дивовижно ясна,

Із обличчям відкритим.

Частувала добром,

В душу кликала свято.

Своїм ніжним теплом

Огортала крилато.

Цей цілющий вогонь –

Мої радість і сила.

До батьківських долонь,

Мов жар-птиця, летіли.

У безхмарне життя

Кличу милу веснянку.

Щоб зустріть майбуття

У промінні світанку.

Вовк В., Гущин Є. Моїй веснянці / Віктор Вовк. Євген Гущин // Світи, моя зоре, світи : нотне витання. – Київ : Видавництво «Музична Україна», 2005. – С. 26.

Борислав Степанюк

Весняна акварель

Весна іде-гуде на повний крок

І підійма на ноги всю природу

Прокинувшись удосвіта, струмок
В долинку поспіша як на роботу.

Нелегко журавлю своїм ключем,

Було, річки й ставки повідмикати,

А як поважно, поруч з орачем,

Він огляда поля ще вогкуваті.

Вербі край шляху ніби й невтямки,

Що вже пора і їй розкритись хистом, –

І десь під ранок , стрельнувши, бруньки

Ось-ось зааплодують зелен-листом.

Степанюк Б. Весняна акварель /Борислав Степанюк // Обпалена всіма вітрами : вірші. – Київ : Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. – С. 61.

Борислав Степанюк

Ластів’ячий сонет

Прилинула родина ластів’ят

І щебетом садок заполонила,

А незадовго до травневих свят

З весною разом все озеленила.

Саманних поналіплювала хат,

Запрацювала, як артіль стосила,

Щоб пір’ям зодягнуть своїх малят

І до польоту виростити крила.

Коли ж у вирій зграйки піднялись,

В саду зашелестів пожовклий лист:

І я, мовляв, готовий до польоту!

– Вгамуйся, – відказали ластівки, –

Ми линем ткать зелені сорочки,

Щасливого побажай нам повороту.

Степанюк Б. Ластів’ячий сонет /Борислав Степанюк // Обпалена всіма вітрами : вірші. – Київ : Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000. – С. 61.

Любов Забашта

Із циклу «Синя книга»

Тріскає крига, тріскає,

Сонце у кризі – іскрою,

Небо – блакитна глибочиця,

Риба в воді хлюпочеться.

Чому ж ти знов не розгаданий,

Хто накурив тобі ладану?

Хто перейшов твої березні,

Рано спурхнули селезні…

Просто ми і незчулися,

Що вже весна минулася,

Любощі любо любі,

Зболено серце в згубі.

Треба розтанути сніжності,

Я назбираю ніжності,

Рясту на цих проталинах,

Де солов’ї співали нам.

Забашата Л. Із циклу «Синя книга» / Любов Забашта // Вибране : вірші. – Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1977 – С. 248.

Олена Шульга

Дарунок весни

Не ранком, як годилося б, –

За п’ять хвилин до вечора

На стіл мені поставили

Поштарики-шпаки

Каталочки і котики

В полив’яному глечику –

Дарунок несподіваний

Від скреслої ріки.

Верба очима вкрилася –

Всю воду ладна випити, –

Ще й вухами зеленими

Вслухається в дива.

Князь-оксамит зіщулився,

Щоб пухом не розсипатись;

Майбутнього лякається

Лиш те, що дожива.

Тижні здаються митями

Сухим качалкам в березі,

А для пухнастих котиків

І миті – мов роки.

За ворожіння радісне

Спасибі, щедрий березню,

Чекаю я прийдешнього,

Бувало ж – навпаки

Шульга О. Дарунок весни / Олена Шульга // Первоцвіт : поезії. – Прилуки : Видавництво «Прилуцька міська друкарня»1995, – С. 109.

Ніна Кочубей

Весна – це не просто пробудження

Знаєте, коли наступає весна? Та тоді, коли вже несила залишатися в будинку, і десь на підсвідомому рівні увесь твій організм прагне вирватись із нього на волю, надвір. Вдихаєш на повні груди свіже, морозне, запаморочливо-чисте повітря і не можеш напитися тієї життєдайної свіжості. Ще можуть лежати сніги, ще не чути співу птахів, але відчувається, що у природі вже відбулися якісь зміни, з’явилося щось таке, що примушує радіти тою бентежною радістю, яка хвилює, і вселяє віру в краще, і примушує відчути нестримну свободу.

Весна – дивовижна пора. Це не просто пробудження. Це передчуття чогось нового, передчуття змін, це торжество життя.

Небо, особливо ранньої весни, високе й прозоре, воно вражає свіжістю і яскравістю кольорів. Здається, що в повітрі звучить вишукано-елегантна музика Моцарта.

А птахи! Ось кому можна позаздрити. Як уміють вони, забувши всі труднощі тої холодної пори, коли було холодно й голодно, так щиро радіти приходу весни. . Як вони щебечуть, як вихваляються один перед одним чарівністю й діапазоном своїх голосів. Їхній спів налаштовує на святковий і разом з тим трішки піднесено-хвилюючий лад. Це хвилювання приємне, воно наповнює приємністю і снагою життя.

Завжди пригадую ті часи, коли я була дитиною. Здається, що весни тоді були особливі, а саме якимось незвичайним і неповторним запахом. То був запах відталої землі. Вона виглядала темними острівцями поміж пластами обважнілого снігу. І серед торішньої жухло-коричневої трави можна побачити ледь-ледь зелені травинки. То зароджувалося нове життя.

Пізніше все розквітне й буятиме яскравими кольорами. Повітря буде духмяне, п’янке, наповнене пахощами квітучих садів. Солов’ї чаруватимуть віртуозним виконанням радісних пісень.

І хіба що зовсім уже глухе й зашкарубле серце не відгукнеться на той спів трепетно й ніжно, не захлинеться хвилею любові й солодкого щему від такої простої і водночас величної земної краси.

Вулиці, як тоді ще не були закуті в кайдани асфальту, поблажливо давали простір талій воді. Вона ревіла, загрозливо гуркотіла і повільно, але дуже наполегливо вимивала такі глибокі рівчаки, що їх було важко перейти. Часто чули, як то тут, то там буксували машини, намагаючись вибратися з пастки, яку створила весняна повінь.

А вода все бігла й бігла кудись, утворюючи коловороти й гребені там, де були нерівності в бурчаках. Вона була темна, а її нестримний і якийсь лютий у своїй потужності потік сіяв неясну тривогу і нараз завзяття у дитячих душах. Із учнівських зошитів ми виривали аркуші паперу, робили човники й пускали їх на воду. Потім довго бігли за тими човниками, ніби проводжаючи в далеке плавання, аж поки вони зникали вдалині. Бувало, вода закручувала їх немилосердно й безжалісно на якихось «підводних рифах» і вони, протримавшись трішки, безвільно тонули у темній воді. А нам було так шкода їх.

Я брала свою маленьку сестричку за руку і вела «на природу». Їй було років три. Це маленьке тендітне і дуже симпатичне створіння з великими блакитними очима і біленьким волоссячком. Мені дуже хотілося навчити її робити спостереження за всіма тими змінами, що відбуваються навколо. Виходячи, я прихоплювала зошит і олівець, бо мала намір записувати все, що сестричка помітить. До нашого городу примикав великий аптечний сад. У ньому росли яблуні, а ще – було багато американських кленів. Восени ми зривали з гілок сухі суцвіття І, безтурботно граючись, підкидали їх угору. Вони, красиво кружляючи, ніби метелики, летіли на наш город. Це було дійсно красиве видовище, нам було дуже весело. А весною мама й бабуся з жахом побачили, що значна частина городу повністю покрита зеленими паростками американського клена. Довелося докласти немалі зусилля, щоб позбутися того лиха.

Я водила сестричку поміж кленів і яблунь. Місцями земля вже відтала і від неї йшов приємний весняний дух. Яскраво світило сонце, і небо було надзвичайно синє.

Я розкрила зошита й запитала Оленку: «Що ти бачиш?»

– Дерева, сніг, сонечко, – відповіла Оленка. Я записала її відповідь.

– Яка це пора року? – продовжувала я.

– Весна, – була відповідь.

Але мені так хотілося, щоб Оленка відчула ще й той своєрідний весняний запах, який ішов від землі.

– Що ти ще відчуваєш? – не відставала я.

Оленка, не розуміючи, дивилася на мене.

– Ну, чим пахне? – це вже я підказувала відповідь.

Сестричка кумедно морщила лобика, зводила докупи бровенята, щось силувалась відповісти, але не розуміла, що я від неї вимагаю. Їй так хотілося догодити мені, але вона не знала, що для цього потрібно сказати. А я теж не могла збагнути, ну як це можна не відчувати того приємного, такого весняного запаху відталої землі.. Мені було страшенно прикро. Розчаровано я записувала в зошиті: «Пахне земля».

Потім ми ішли на вулицю. І там повторювалося майже те саме. Тільки цього разу я хотіла, щоб сестричка почула гуркіт та шум талої води.

Попереду в нас було ще багато таких весен, всі вони вражали і наповнювали радістю наші серця. Але ті, на які ми дивилися дитячими очима, відкриваючи для себе красу природи пізнаючи світ, залишилися в пам’яті, як особливі й неповторні.

Кочубей Н. Весна – це не просто пробудження / Ніна Кочубей // Замальовки з натури : оповідання, спогади, публіцистика – Чернігів : «Видавництво «Десна Поліграф» 2011, – С. 143.

Кiлькiсть переглядiв: 340

Коментарi