Це слово серце зігріває.
Прилуки… Удай гомонить…
І сонце радість розсипає,
Красу дарує кожна мить.
Тут гостював Кобзар славетний,
Білецький-Носенко журивсь,
Звучали «Сонячні кларнети»,
Мелодії сердець лились.
Прилуки… Серцю наймиліші,
Хоч є розкішніші міста,
Писала тут Забашта вірші,
В яких рясніє доброта.
Яковченко отут сміявся,
Навідувався Степанюк.
І щастя голос обзивався
Із вулиць вквітчаних Прилук.
Прилуки… Промовляють дзвони.
Любов до вас плекав Гайдай.
О ні, вона не охолоне,
Бо найдорожчий – рідний край.
Молюсь за вас, мої Прилуки,
Буяйте, славтеся, цвітіть!
Хай вас шанують діти й внуки,
Будьте окрасою століть.
До нас вертає сива – сива давнина,
Через віки говорить з нами пращур.
Хлюпоче хвилею і Удай, і Десна,
І Володимир промовляє слово красне.
Як стрімко, невблаганно лине час.
Стрімкі потічки – дні наші з роками
Нічого не лишають про запас,
Лиш попередніми зливаються річками.
Будь, доле, щедрою до кожного із нас.
Ми – прилучани – часточка від світу.
Щоб вогник доброти в серцях наших не згас
Нам Україну треба і людей любити!
Ім’я твоє так пахне сінокісно –
Прилуки! – я прилучений до лук,
До річки Удай, до твоєї пісні…
Прилуки…
Ніжний спомин – кожний звук!
З ім’ям твоїм римуються розлуки,
І потягів досвітні перестуки,
І луки, покраплена роса.
Ім’я твоє – мов ноти - семизвуки,
Які вітри несуть у небеса.
Прилуки ріднії мої –
Це дім мій теплий і затишний,
Садок, де чути солов’їв,
Де розцвітають мальви ніжні.
Де зорі падають з небес
І де найкрасивіші діти.
Тут безліч див, казок, чудес,
Прилуки – краще місто в світі!
Прилуки мої рідні,
Ви такі привітні.
Природа тут прекрасна,
Тут сяє сонце ясне,
Тут Удай протікає,
Церковний дзвін лунає.
Люди тут мають щирі серця.
Найкраща в світі земля оця!
Мова рідна повсюди лунає.
Обдаровані діти тут виростають,
Юні таланти край прославляють,
Тут слово Забашти у серце лине,
Мої прилуки – маленька Вкраїна.
Ти – місто прекрасне, моє тополине,
Сонячне, яскраве, моє ти єдине.
Чудове місто, місто старовинне
Над Удаєм замріяно стоїть.
В нім пісня українська лине
До наших днів із глибини століть.
Прилуки рідні, часточка Вкраїни,
нехай летять над вами дні й роки!
Я не забуду пісню солов’їну
Над простором прадавньої ріки.
Хочеш мови пізнати скарбницю,
Приїзди у Прилуки мої,
Тут вона, як вода – срібляниця,
Як прозорі дзвінкі ручаї.
І виходить Наталка із хати,
І виносить вам кухоль води,
І така в неї мова багата,
Хоч в словник її, чисту, введи.
І такі в неї вислови славні,
Хоч записуй їх зразу в роман,
А які в неї думи державні,
А який почуттів океан!
Не засиджуйся довго в столиці,
Приїзди у Прилуки мої,
Мова тут, як вода – срібляниця,
Як прозорі дзвінкі ручаї.
Прилуцький край… Земля дзвінких гаїв,
Співучих далей, тихого поводдя,
Тужливих скриків сизих журавлів
Й рожево-золотавих горизонтів.
Тут оживає марево століть:
Кургани скіфські, ігрища Дажбога,
Відлуння давніх спогадів, політь
І сто стежин до отчого порога.
Пірнають в небо чайки і стрижі,
Милує око сите різнотрав’я.
Та чапля походжає на межі,
Щоб упіймати сонячне світання.
В Прилуках осінь. Перший був мороз.
З печальних лип вже листя облітає.
На тротуарі слід згорілих гроз,
Він в тілі пам'ять міста зберігає.
В Прилуках осінь. Сотні хризантем
Цілують заголублені світання
І входять в наш омріяний Едем,
Даруючи запізнене кохання.
В Прилуках осінь. Холодно рукам.
У склянці молоко із свіжим медом.
Ще так багато в дні оцьому справ,
І щастя почерк, мов життєве кредо
Есть город на карте, что маленькой точкой
Твой взгляд любопытный случайно привлек,
Он Удая свежий, прохладный и мощный
Встречает приветливо дерзкий поток.
Мой город в зеленых садах утопает,
Где пенье свободных и радостных птиц,
Цветы яркой лентой дома обрамляют,
И свет ореолом струится от лиц.
Веселым румянцем на детской площадке
Зарделся игривый и милый малыш,
Ты голосом детства и юности сладкой,
Мой город любимый, так щедро звенишь.
Возносится древний родной град Прилуки,
Я в нем от рожденья живу под луной,
И жизни его неповторные звуки
Ловлю с поднебесья открытой душой.
Мой город взрастил здесь талантов немало,
Гордится народом святая земля,
Моя колыбель, моей жизни начало,
И родина предков, твоя и моя.
Прилуки – місто сонячне і рідне;
Двір кожен чорнобривчиками квітне.
Живуть тут люди добрі і веселі,
Привітно усміхаються оселі.
Над Удаєм схиляють віти верби,
У небі зорі ясні, наче перли;
Траві шовковій вітер плете коси,
По ній мої ступали ніжки босі…
Дитинства мого радісна стежина,
До неї птахом серце ніжно лине.
камінчик кожен рідний тут, стеблина,
Прилуки – місто сонця, батьківщина.
На березі крутому, де Удая потік,
місто древнє, прекрасне стоїть,
Тисяча вісімдесят четвертий рік –
Як далека народження мить!
Про Прилуки уперше, про землю свою,
Дізнаюсь із джерел Мономаха,
Моє місто-фортеця вставало з вогню,
Навіть з попелу, навіть із праху.
І татаро-монгол рідну землю топтав
На чолі з грізним Ханом Батиєм,
І литовський палив все до тла феодал,
Руйнували поляки лихії.
А Богдана Хмельницького розум й рука
Військом козацьким тут править,
І історії час на своїх сторінках
Наше місто навіки прославить.
Полк Прилуцький очолив славетний козак
І зробив для землі він чимало,
Укріпив і фортецю, й церкви збудував,
Місто з Горленком процвітало.
Справу честі, безсмертну, продовжив онук,
Іоасаф – святитель єдиний
На цій рідній землі, уродженець Прилук,
Один з світлих святих України.
О, Господи, яка кругом краса!
Розгорнуті над світом всі вітрила!
Вдивляєшся – й здіймає в небеса,
Підносить вгору душу вічна сила.
Люблю оці батистові стрічки,
Що вітер позав’язував деревам,
Білесенькі, крохмальні рушники
На вигнутих парканах металевих,
Люблю гірлянд звисаючих каскад,
Наметені палаци загадкові, -
Люблю отой лапатий снігопад!
Люблю сіяння міста вечорове,
Коли вогні гуляють у раю,
Коли стають тихішими вже звуки…
О, Господи, як все це я люблю!
Усім єством обожнюю Прилуки!
Над Удаєм займається світанок!
Проміння бризне прямо з-за копи,
Позве найзаповзятіших рибалок:
В заплавах котять хвилю коропи.
світанку мій, господарем ступи
У кожний дім новий, на кожний ганок,
І глянь у ясні очі при лучанок,
Їм несучи турбот тугі снопи.
І вже «Будмашу» туркотять верстати,
Гудків на станції доповнюючи звук.
Бере підручник вчителька до рук,
Щоб юні душі мудрості навчати.
І розпочавсь звичайний день Прилук,
І саме сонце стало, мов на чати.
Як стрінуться наші очі,
як обручем стануть руки –
я вас відпустити не схочу,
Прилуки, мої Прилуки!
Я з вами була доросла,
наївна і глибоко-юна.
Дитинство, піском поросле,
уже засипають дюни!
Емоції Щастя й Вітру,
терпкої Любові і Світла…
Я сльози невидимі витру,
я так на цю зустріч бігла!
У Прилуках квітнуть каштани –
Зелен-листом прорізують вись.
У шаленому цвіті осанни
Над землею вони піднялись.
Ой каштани, прилуцькі каштани, -
піраміди – свічки аж горять.
Очі зваблюють цвітом омани –
Серце й душу любов 0146ю п’янять.
У Прилуках квітнуть каштани –
В свічах німфи чарують юнців.
А дівчата - Наталки й Оксани –
Пензлем писані вмілих творців.
Ой каштани, прилуцькі каштани, -
Піраміди – свічки аж горять.
Очі зваблюють цвітом омани –
Серце й душу любов’ю п’янять.
Прилуки, мої Прилуки –
найкраща у світі земля!
Розкинулись щедро луки
і доля щаслива моя.
Прилуки, мої прилуки –
квітнуть сади духмяно.
У серці любов без спонуки
прокинулась дуже рано.
Прилуки, мої Прилуки –
каштани й плакучі верби.
Любитимуть вас й онуки –
закинуть свої тут верпи.
Від вас ідуть у світ путі-дороги,
Ведуть мене у різні ген краї.
Але щораз, мов до свого порога,
Лечу до вас, Прилуки ви мої.
Приспів:
Прилуки рідні! Місто сивочоле…
Мене матуся народила тут.
Для мене ви – мої і щастя й доля,
Від вас, путі-дороги йдуть.
Ви слали ніжно стежечку до школи,
Як вишні стелять біловесний цвіт.
Не забував ніде вас і ніколи,
Ви дорогі мені з дитячих літ.
Приспів
Мене навчили ви добро робити,
Вкладати щирість у людські серця,
Правдивим бути і по честі жити, -
В душі моїй повік наука ця.
Приспів
Від вас беру для крил щоденно сили,
Гартую міць із вами я свою,
І предків славних бережу могили,
Із вами твердо на землі стою.
Приспів
Прилуки рідні – край мого дитинства,
Овіяний історії вітрами.
Шепоче ніжно й тихо мені листя
Про славу, що складалася віками…
Тобою милувалися поети,
На честь твою складалися сонети.
Чому ж так часто забуває дехто з нас,
Що потребуєш ти турботи повсякчас?!
Усі повинні жити в мирі
І завжди гасло пам’ятати:
«Потрібно в місті, наче у квартирі,
Старанно сміття прибирати!»
Хай зеленіє наше місто,
Ростуть дерева, гарні квіти,
Повітря завжди буде чистим
І на майданчиках сміються діти!
Тихо до Удаю крадеться ніченька,
Обабіч дрімає вже ліс.
Хлюпає ніжними хвилями річенька,
Шепче в кущах верболіз.
Зорі спустилися з неба, купаються,
Звабно моргають, ясні.
А соловейко в діброві старається
Милі співати пісні.
З берегом солодко хвилі цілуються,
Ласку дарують свою.
Удає рідний!.. Тобою милуюся…
В чарах твоїх я стою.
Олена Шульга
З садів виглядає будинків намисто
І друзі крокують навстріч.
Тобі, моє миле натруджене місто,
Минуло вже дев’ять сторіч.
Цеглини віків змурувалися всюди
В живу, неповторну красу.
Ще й стрічку блакитну замріяний Удай
Заплів у зелену косу.
Так, є у Прилуках і парки, й будови,
Та я осягнув до кінця
Гостинність і щирість – ось скарби чудові,
Вони прилучають серця.
Хай всі ваші задуми дійсністю стануть,
Як сонце, як хліб на столі.
Бажаю вам щастя, мої прилучани,
На нашій привітній землі.
Гляну навколо і радію,
Зелене місто ожива,
Мої Прилуки молодіють,
І стали піснею слова.
Прилуцький край, мої Прилуки,
Нафтові вишки і жита,
Пшениця і зелені луки,
Дитинство і мої літа.
Стоїть оновлена будова,
Мов наречена до вінця,
Каштана цвіт – краса чудова,
Милуюсь ними без кінця.
Чарівні в зелені Карпати,
Люблю омріяний Алтай,
Але тебе не проміняти,
Мої Прилуки, рідний край.
Де б не була, в яких краях – я знаю,
Ніколи і ніде не зраджу я,
У роздумах завжди тебе згадаю,
Свята Прилуччина моя.
Хто тут родивсь і ріс хто разом з нею,
Полюбить, як мале своє дитя,
З другою не зрівню її землею,
Найкраща на весь світ – моя земля!
Хіба зрівнять красу лісів і лану,
Чудову пам’ятку старих будов,
І височать, неначе великани,
Нафтові вишки, бачиш, знов і знов.
Нехай квітує буйно полонина,
Найкращою тебе в житті зову.
Без тебе, край, не проживу і днини,
Земле моїх батьків, де я живу.
Моє місто, тебе не спізнати,
Як на показі мод у вбранні,
Гарне, чисте, ласкаве, як мати,
В колориті сучасне і ні.
І, звичайно, міста є величні,
В силі розмаху, в славі буття,
Та для мене прилуки – столичні,
Моя молодість, гордість, життя.
Оком дивну красу обіймаю,
Все у шатах багатих стоїть,
Я вклоняюсь тобі, бо кохаю,
Моє місто далеких століть.
Ні, не зрівняти ті Прилуки,
Які були сім літ назад,
Як їх змінили вмілі руки,
Як виросли Прилуки – град.
Я чую ритм, як серце б’ється,
Пульсує і живе життя,
Душа радіє і сміється
Моїх Прилук, а з ними я.
І зором п’ю красу чудову,
Радію містом, як і всі,
Он там звели новобудову,
А там оновлення в красі.
Прилуки – це моє містечко,
Милуюсь ним я знов і знов,
Бо тут звела своє гніздечко,
Моя це пристань і любов.
…А ти живеш у маленькому місті,
Де сизий Удай торка небеса,
Алеї ночі ліхтарно-барвисті –
Густинське небо, як гроно, звиса.
У вухах – тиша амбітного світу,
Який ти дивишся, мов у кіно,
І рік за роком розпечене літо
Неквапно стука в прилуцьке вікно…
А світ зрива нагороди й удачу
У мегаполісах, в інших містах,
Твої ж Прилуки – це місто побачень
З самим собою на рідних стежках.
І у затишші кленового листя,
У теплих скверах своїх почуттів
Ти позбирав у разки, як намисто,
Всі одкровення прилуцьких віків.
І передзвоном запрошує місто
У своє серце прадавніх октав
І серед жовтого осені листу
Ти тут щоразу себе відкривав.
…А ти живеш у маленькому місті
І рік за роком неспішність життя
Тебе, мов книгу, наповнює змістом,
Тобі шепоче нові відкриття!..
Сонце світить, осінь диха,
Листя із дерев летить.
Ну а місто наше чисте,
Мов небесная блакить.
У Прилуках народилось
Покоління не одне,
Що прославило навіки
Місто наше чарівне!
Тут є школа найдревніша,
В ній навчаюсь зараз я.
І, гадаю, що найкращі
Здобуваю в ній знання.
Мрію стати космонавтом,
Відкривать нові зірки,
Щоб назвати на честь міста
І прославить назавжди!
На Україні є таке чудове місто,
Тут пам’яток безмежний край.
Прилуки – місто гарне й чисте,
До нього при нагоді завітай!
Соборів і церков у ньому є багато,
Тут полкова скарбниця височить.
Історія Олега Кошового
З Прилук полинула в блакить…
Ще наше місто також пам’ятає
Той воєнний час,
Як в сорок третьому солдати
Обороняли мужньо нас.
Як прилучани по цеглині
Складали нашеє життя,
Як будували нову еру,
Щоб не пішла у забуття.
А ми, нащадки славних предків,
Всі пам’ятки збережемо.
І гідне ім’я прилучанина
Ми крізь роки пронесемо!
Книжкова виставка «Вода – колиска життя» до Всесвітнього дня водних ресурсів.
Книжкова виставка-вшанування «Історія очима Юрія Мушкетика» до 95-річчя з дня народження
Краєзнавча літературна витинанка «Магічний кристал поетичного слова» до Всесвітнього дня поезії
Усі НовиниСерпень 2021 | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
П | В | С | Ч | П | С | Н |
1 | ||||||
2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |
16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 |
23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |
30 | 31 |