Валентина Грибенко

Прилуки

Це слово серце зігріває.

Прилуки… Удай гомонить…

І сонце радість розсипає,

Красу дарує кожна мить.

Тут гостював Кобзар славетний,

Білецький-Носенко журивсь,

Звучали «Сонячні кларнети»,

Мелодії сердець лились.

Прилуки… Серцю наймиліші,

Хоч є розкішніші міста,

Писала тут Забашта вірші,

В яких рясніє доброта.

Яковченко отут сміявся,

Навідувався Степанюк.

І щастя голос обзивався

Із вулиць вквітчаних Прилук.

Прилуки… Промовляють дзвони.

Любов до вас плекав Гайдай.

О ні, вона не охолоне,

Бо найдорожчий – рідний край.

Молюсь за вас, мої Прилуки,

Буяйте, славтеся, цвітіть!

Хай вас шанують діти й внуки,

Будьте окрасою століть.

Грибенко В. Прилуки: вірш /Валентина Грибенко // Добрим людям. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. – С. 11.

Людмила Баранова

Ми –прилучани

До нас вертає сива – сива давнина,

Через віки говорить з нами пращур.

Хлюпоче хвилею і Удай, і Десна,

І Володимир промовляє слово красне.

Як стрімко, невблаганно лине час.

Стрімкі потічки – дні наші з роками

Нічого не лишають про запас,

Лиш попередніми зливаються річками.

Будь, доле, щедрою до кожного із нас.

Ми – прилучани – часточка від світу.

Щоб вогник доброти в серцях наших не згас

Нам Україну треба і людей любити!

Баранова Л. Ми - прилучани: вірш /Людмила Баранова // Первоцвіт.- Прилуки: Прилуцька друкарня, 1995. - С.6.

Станіслав Шевченко

Прилуки

Ім’я твоє так пахне сінокісно –

Прилуки! – я прилучений до лук,

До річки Удай, до твоєї пісні…

Прилуки…

Ніжний спомин – кожний звук!

З ім’ям твоїм римуються розлуки,

І потягів досвітні перестуки,

І луки, покраплена роса.

Ім’я твоє – мов ноти - семизвуки,

Які вітри несуть у небеса.

Шевченко С. Прилуки: вірш /Станіслав Шевченко //Думи кипариса.- Київ: Просвіта, 1995.-С. 15.

Юлія Андрусенко

Прилуки

Прилуки ріднії мої –

Це дім мій теплий і затишний,

Садок, де чути солов’їв,

Де розцвітають мальви ніжні.

Де зорі падають з небес

І де найкрасивіші діти.

Тут безліч див, казок, чудес,

Прилуки – краще місто в світі!

Андрусенко Ю. Прилуки: вірш /Юлія Андрусенко //Зіроньки світять.- Прилуки: Прилуцька друкарня, 2006.-С. 7.

Тетяна Бурдюг

Прилуки мої рідні

Прилуки мої рідні,

Ви такі привітні.

Природа тут прекрасна,

Тут сяє сонце ясне,

Тут Удай протікає,

Церковний дзвін лунає.

Люди тут мають щирі серця.

Найкраща в світі земля оця!

Бурдюг Т. Прилуки мої рідні: вірш /Тетяна Бурдюг //Зіроньки світять.- Прилуки: Прилуцька друкарня, 2006.-С. 9.

Леся Лушник

Землю прилуцьку сонце зігріває,

Мова рідна повсюди лунає.

Обдаровані діти тут виростають,

Юні таланти край прославляють,

Тут слово Забашти у серце лине,

Мої прилуки – маленька Вкраїна.

Ти – місто прекрасне, моє тополине,

Сонячне, яскраве, моє ти єдине.

Лушник Л. Землю прилуцьку сонце зігріває: вірш /Леся Лушник //Зіроньки світять.- Прилуки: Прилуцька друкарня, 2006.-С. 13.

Юля Шаповал

Прилуки – рідне місто

Чудове місто, місто старовинне

Над Удаєм замріяно стоїть.

В нім пісня українська лине

До наших днів із глибини століть.

Прилуки рідні, часточка Вкраїни,

нехай летять над вами дні й роки!

Я не забуду пісню солов’їну

Над простором прадавньої ріки.

Шаповал Ю. Прилуки – рідне місто: вірш /Юля Шаповал //Дзвіночки.- Прилуки: Прилуцька друкарня, 2005.-С.12.

Любов Забашта

Хочеш мови пізнати скарбницю,

Приїзди у Прилуки мої,

Тут вона, як вода – срібляниця,

Як прозорі дзвінкі ручаї.

І виходить Наталка із хати,

І виносить вам кухоль води,

І така в неї мова багата,

Хоч в словник її, чисту, введи.

І такі в неї вислови славні,

Хоч записуй їх зразу в роман,

А які в неї думи державні,

А який почуттів океан!

Не засиджуйся довго в столиці,

Приїзди у Прилуки мої,

Мова тут, як вода – срібляниця,

Як прозорі дзвінкі ручаї.

Забашта Л. Хочеш мови пізнати скарбницю: вірш /Любов Забашта //Вибране.- К.: Дніпро, 1987.-С.106-107.

Ніна Заболотна

Прилуцький край

Прилуцький край… Земля дзвінких гаїв,

Співучих далей, тихого поводдя,

Тужливих скриків сизих журавлів

Й рожево-золотавих горизонтів.

Тут оживає марево століть:

Кургани скіфські, ігрища Дажбога,

Відлуння давніх спогадів, політь

І сто стежин до отчого порога.

Пірнають в небо чайки і стрижі,

Милує око сите різнотрав’я.

Та чапля походжає на межі,

Щоб упіймати сонячне світання.

Заболотна Н. Прилуцький край…: вірш /Ніна Заболотна //Десь за дощами.- Чернігів: Десна Поліграф, 2019.-С.30.

Ніна Заболотна

В Прилуках осінь…

В Прилуках осінь. Перший був мороз.

З печальних лип вже листя облітає.

На тротуарі слід згорілих гроз,

Він в тілі пам'ять міста зберігає.

В Прилуках осінь. Сотні хризантем

Цілують заголублені світання

І входять в наш омріяний Едем,

Даруючи запізнене кохання.

В Прилуках осінь. Холодно рукам.

У склянці молоко із свіжим медом.

Ще так багато в дні оцьому справ,

І щастя почерк, мов життєве кредо

Заболотна Н. В Прилуках осінь…: вірш /Ніна Заболотна //Десь за дощами.- Чернігів: Десна Поліграф, 2019.-С.33.

Светлана Коробова-Пивоварова

Град Прилуки

Есть город на карте, что маленькой точкой

Твой взгляд любопытный случайно привлек,

Он Удая свежий, прохладный и мощный

Встречает приветливо дерзкий поток.

Мой город в зеленых садах утопает,

Где пенье свободных и радостных птиц,

Цветы яркой лентой дома обрамляют,

И свет ореолом струится от лиц.

Веселым румянцем на детской площадке

Зарделся игривый и милый малыш,

Ты голосом детства и юности сладкой,

Мой город любимый, так щедро звенишь.

Возносится древний родной град Прилуки,

Я в нем от рожденья живу под луной,

И жизни его неповторные звуки

Ловлю с поднебесья открытой душой.

Мой город взрастил здесь талантов немало,

Гордится народом святая земля,

Моя колыбель, моей жизни начало,

И родина предков, твоя и моя.

Коробова-Пивоварова С. Град Прилуки: стих /Светлана Коробова-Пивоварова //Моя душа жива и безразмерна – Весь мир в нее могла бы я вложить...- Прилуки: Прилукская городская типография, 2009.-С.44.

Світлана Коробова

Прилуки

Прилуки – місто сонячне і рідне;

Двір кожен чорнобривчиками квітне.

Живуть тут люди добрі і веселі,

Привітно усміхаються оселі.

Над Удаєм схиляють віти верби,

У небі зорі ясні, наче перли;

Траві шовковій вітер плете коси,

По ній мої ступали ніжки босі…

Дитинства мого радісна стежина,

До неї птахом серце ніжно лине.

камінчик кожен рідний тут, стеблина,

Прилуки – місто сонця, батьківщина.

Коробова С. Прилуки: вірш /Світлана Коробова //Свіжі перли.- К.: Вадим Карпенко, 2012.-С.41.

Світлана Коробова

Прилуки – фортеця

На березі крутому, де Удая потік,

місто древнє, прекрасне стоїть,

Тисяча вісімдесят четвертий рік –

Як далека народження мить!

Про Прилуки уперше, про землю свою,

Дізнаюсь із джерел Мономаха,

Моє місто-фортеця вставало з вогню,

Навіть з попелу, навіть із праху.

І татаро-монгол рідну землю топтав

На чолі з грізним Ханом Батиєм,

І литовський палив все до тла феодал,

Руйнували поляки лихії.

А Богдана Хмельницького розум й рука

Військом козацьким тут править,

І історії час на своїх сторінках

Наше місто навіки прославить.

Полк Прилуцький очолив славетний козак

І зробив для землі він чимало,

Укріпив і фортецю, й церкви збудував,

Місто з Горленком процвітало.

Справу честі, безсмертну, продовжив онук,

Іоасаф – святитель єдиний

На цій рідній землі, уродженець Прилук,

Один з світлих святих України.

Коробова С. Прилуки - фортеця: вірш /Світлана Коробова //Я чую твій голос.- Прилуки: Прилуцька міська друкарня, 2011.-С.23.

Світлана Коробова

Обожнюю Прилуки

О, Господи, яка кругом краса!

Розгорнуті над світом всі вітрила!

Вдивляєшся – й здіймає в небеса,

Підносить вгору душу вічна сила.

Люблю оці батистові стрічки,

Що вітер позав’язував деревам,

Білесенькі, крохмальні рушники

На вигнутих парканах металевих,

Люблю гірлянд звисаючих каскад,

Наметені палаци загадкові, -

Люблю отой лапатий снігопад!

Люблю сіяння міста вечорове,

Коли вогні гуляють у раю,

Коли стають тихішими вже звуки…

О, Господи, як все це я люблю!

Усім єством обожнюю Прилуки!

Коробова С. Обожнюю Прилуки: вірш / Світлана Коробова //Мандрівні вірші: альманах. - Чернігів: Десна Поліграф, 2019. - С.97-98.

Володимир Сапон

Вранці у Прилуках

Над Удаєм займається світанок!

Проміння бризне прямо з-за копи,

Позве найзаповзятіших рибалок:

В заплавах котять хвилю коропи.

світанку мій, господарем ступи

У кожний дім новий, на кожний ганок,

І глянь у ясні очі при лучанок,

Їм несучи турбот тугі снопи.

І вже «Будмашу» туркотять верстати,

Гудків на станції доповнюючи звук.

Бере підручник вчителька до рук,

Щоб юні душі мудрості навчати.

І розпочавсь звичайний день Прилук,

І саме сонце стало, мов на чати.

Сапон В. Вранці у Прилуках: вірш /Володимир Сапон //Зірка на пілотці.- Київ: Рад. письменник, 1985.-С.29.

Олеся Білоцвіт

Столиця серця

Як стрінуться наші очі,

як обручем стануть руки –

я вас відпустити не схочу,

Прилуки, мої Прилуки!

Я з вами була доросла,

наївна і глибоко-юна.

Дитинство, піском поросле,

уже засипають дюни!

Емоції Щастя й Вітру,

терпкої Любові і Світла…

Я сльози невидимі витру,

я так на цю зустріч бігла!

Білоцвіт О. Столиця серця: вірш /Олеся Білоцвіт //Ужинок за сорок літ: Антологія творів письменників Чернігівщини. - Чернігів: Десна Поліграф, 2016. - С.49.

Валентина Пошкурлат

Прилуцькі каштани

У Прилуках квітнуть каштани –

Зелен-листом прорізують вись.

У шаленому цвіті осанни

Над землею вони піднялись.

Ой каштани, прилуцькі каштани, -

піраміди – свічки аж горять.

Очі зваблюють цвітом омани –

Серце й душу любов 0146ю п’янять.

У Прилуках квітнуть каштани –

В свічах німфи чарують юнців.

А дівчата - Наталки й Оксани –

Пензлем писані вмілих творців.

Ой каштани, прилуцькі каштани, -

Піраміди – свічки аж горять.

Очі зваблюють цвітом омани –

Серце й душу любов’ю п’янять.

Пошкурлат В. Прилуцькі каштани: вірш /Валентина Пошкурлат //Любов благословляють небеса.- Прилуки: Прилуцька міська друкарня, 2009.-С.57.

Валентина Пошкурлат

Мої Прилуки

Прилуки, мої Прилуки –

найкраща у світі земля!

Розкинулись щедро луки

і доля щаслива моя.

Прилуки, мої прилуки –

квітнуть сади духмяно.

У серці любов без спонуки

прокинулась дуже рано.

Прилуки, мої Прилуки –

каштани й плакучі верби.

Любитимуть вас й онуки –

закинуть свої тут верпи.

Пошкурлат В. Мої Прилуки: вірш /Валентина Пошкурлат //Любов благословляють небеса.- Прилуки: Прилуцька міська друкарня, 2009.-С.60.

Микола Турківський

Пісня про Прилуки

Від вас ідуть у світ путі-дороги,

Ведуть мене у різні ген краї.

Але щораз, мов до свого порога,

Лечу до вас, Прилуки ви мої.

Приспів:

Прилуки рідні! Місто сивочоле…

Мене матуся народила тут.

Для мене ви – мої і щастя й доля,

Від вас, путі-дороги йдуть.

Ви слали ніжно стежечку до школи,

Як вишні стелять біловесний цвіт.

Не забував ніде вас і ніколи,

Ви дорогі мені з дитячих літ.

Приспів

Мене навчили ви добро робити,

Вкладати щирість у людські серця,

Правдивим бути і по честі жити, -

В душі моїй повік наука ця.

Приспів

Від вас беру для крил щоденно сили,

Гартую міць із вами я свою,

І предків славних бережу могили,

Із вами твердо на землі стою.

Приспів

Турківський М. Пісня про Прилуки /Микола Турківський //Стеценко В. Твої стежки: Вокальні твори на вірші Миколи Турківського. – Полтава, 1998. – С. 28-30.

Ганна Ващенко

Рідні Прилуки

Прилуки рідні – край мого дитинства,

Овіяний історії вітрами.

Шепоче ніжно й тихо мені листя

Про славу, що складалася віками…

Тобою милувалися поети,

На честь твою складалися сонети.

Чому ж так часто забуває дехто з нас,

Що потребуєш ти турботи повсякчас?!

Усі повинні жити в мирі

І завжди гасло пам’ятати:

«Потрібно в місті, наче у квартирі,

Старанно сміття прибирати!»

Хай зеленіє наше місто,

Ростуть дерева, гарні квіти,

Повітря завжди буде чистим

І на майданчиках сміються діти!

Ващенко Г. Рідні Прилуки: вірш /Ганна Ващенко //Мрії: поезії. – Прилуки, 2010. – С. 6.

Іван Мех

Удає рідний

Тихо до Удаю крадеться ніченька,

Обабіч дрімає вже ліс.

Хлюпає ніжними хвилями річенька,

Шепче в кущах верболіз.

Зорі спустилися з неба, купаються,

Звабно моргають, ясні.

А соловейко в діброві старається

Милі співати пісні.

З берегом солодко хвилі цілуються,

Ласку дарують свою.

Удає рідний!.. Тобою милуюся…

В чарах твоїх я стою.

Мех І. Удає рідний: вірш /Іван Мех // Вовк В. Квітка папороті: Пісні на вірші українських поетів. – Прилуки, 2001. – С. 20.

Олена Шульга

Прилуцька – лірична

З садів виглядає будинків намисто

І друзі крокують навстріч.

Тобі, моє миле натруджене місто,

Минуло вже дев’ять сторіч.

Цеглини віків змурувалися всюди

В живу, неповторну красу.

Ще й стрічку блакитну замріяний Удай

Заплів у зелену косу.

Так, є у Прилуках і парки, й будови,

Та я осягнув до кінця

Гостинність і щирість – ось скарби чудові,

Вони прилучають серця.

Хай всі ваші задуми дійсністю стануть,

Як сонце, як хліб на столі.

Бажаю вам щастя, мої прилучани,

На нашій привітній землі.

Шульга О. Прилуцька – лірична /Олена Шульга //Вовк В. Я беру свій баян: Пісні на вірші прилуцьких поетів. – Прилуки, 1999. – С. 41-42.

Ніна Полив’яна

Мої Прилуки

Гляну навколо і радію,

Зелене місто ожива,

Мої Прилуки молодіють,

І стали піснею слова.

Прилуцький край, мої Прилуки,

Нафтові вишки і жита,

Пшениця і зелені луки,

Дитинство і мої літа.

Стоїть оновлена будова,

Мов наречена до вінця,

Каштана цвіт – краса чудова,

Милуюсь ними без кінця.

Чарівні в зелені Карпати,

Люблю омріяний Алтай,

Але тебе не проміняти,

Мої Прилуки, рідний край.

Полив’яна Н. Мої Прилуки /Ніна Полив’яна // Вовк В. Сузір’я: Пісні на вірші українських поетів . –К.: Просвіта, 2003. – С. 150-151.

Ніна Полив’яна

Прилуцький край

Де б не була, в яких краях – я знаю,

Ніколи і ніде не зраджу я,

У роздумах завжди тебе згадаю,

Свята Прилуччина моя.

Хто тут родивсь і ріс хто разом з нею,

Полюбить, як мале своє дитя,

З другою не зрівню її землею,

Найкраща на весь світ – моя земля!

Хіба зрівнять красу лісів і лану,

Чудову пам’ятку старих будов,

І височать, неначе великани,

Нафтові вишки, бачиш, знов і знов.

Нехай квітує буйно полонина,

Найкращою тебе в житті зову.

Без тебе, край, не проживу і днини,

Земле моїх батьків, де я живу.

Полив’яна Н. Прилуцький край /Ніна Полив’яна //Струни душі. – Прилуки, 2003. – С. 12.

Ніна Полив’яна

Моє місто

Моє місто, тебе не спізнати,

Як на показі мод у вбранні,

Гарне, чисте, ласкаве, як мати,

В колориті сучасне і ні.

І, звичайно, міста є величні,

В силі розмаху, в славі буття,

Та для мене прилуки – столичні,

Моя молодість, гордість, життя.

Оком дивну красу обіймаю,

Все у шатах багатих стоїть,

Я вклоняюсь тобі, бо кохаю,

Моє місто далеких століть.

Полив’яна Н. Моє місто /Ніна Полив’яна //Струни душі. – Прилуки, 2003. – С. 52.

Ніна Полив’яна

Прилуки - град

Ні, не зрівняти ті Прилуки,

Які були сім літ назад,

Як їх змінили вмілі руки,

Як виросли Прилуки – град.

Я чую ритм, як серце б’ється,

Пульсує і живе життя,

Душа радіє і сміється

Моїх Прилук, а з ними я.

І зором п’ю красу чудову,

Радію містом, як і всі,

Он там звели новобудову,

А там оновлення в красі.

Прилуки – це моє містечко,

Милуюсь ним я знов і знов,

Бо тут звела своє гніздечко,

Моя це пристань і любов.

Полив’яна Н. Прилуки - град /Ніна Полив’яна //Струни душі. – Прилуки, 2003. – С. 53.

Надія Мариноха-Стеценко

Місто, яке люблю

…А ти живеш у маленькому місті,

Де сизий Удай торка небеса,

Алеї ночі ліхтарно-барвисті –

Густинське небо, як гроно, звиса.

У вухах – тиша амбітного світу,

Який ти дивишся, мов у кіно,

І рік за роком розпечене літо

Неквапно стука в прилуцьке вікно…

А світ зрива нагороди й удачу

У мегаполісах, в інших містах,

Твої ж Прилуки – це місто побачень

З самим собою на рідних стежках.

І у затишші кленового листя,

У теплих скверах своїх почуттів

Ти позбирав у разки, як намисто,

Всі одкровення прилуцьких віків.

І передзвоном запрошує місто

У своє серце прадавніх октав

І серед жовтого осені листу

Ти тут щоразу себе відкривав.

…А ти живеш у маленькому місті

І рік за роком неспішність життя

Тебе, мов книгу, наповнює змістом,

Тобі шепоче нові відкриття!..

Проба пера:Вірші членів літературного гуртка «Дзвінкослів» прилуцької гімназії №1 (Керівник гуртка – Світлана Олександрівна Линник) //В двух словах. – 2009. – 15 січ.

Сергій Кочубей

Моя яскрава мрія

Сонце світить, осінь диха,

Листя із дерев летить.

Ну а місто наше чисте,

Мов небесная блакить.

У Прилуках народилось

Покоління не одне,

Що прославило навіки

Місто наше чарівне!

Тут є школа найдревніша,

В ній навчаюсь зараз я.

І, гадаю, що найкращі

Здобуваю в ній знання.

Мрію стати космонавтом,

Відкривать нові зірки,

Щоб назвати на честь міста

І прославить назавжди!

Аліна Юдко

Рідне місто

На Україні є таке чудове місто,

Тут пам’яток безмежний край.

Прилуки – місто гарне й чисте,

До нього при нагоді завітай!

Соборів і церков у ньому є багато,

Тут полкова скарбниця височить.

Історія Олега Кошового

З Прилук полинула в блакить…

Ще наше місто також пам’ятає

Той воєнний час,

Як в сорок третьому солдати

Обороняли мужньо нас.

Як прилучани по цеглині

Складали нашеє життя,

Як будували нову еру,

Щоб не пішла у забуття.

А ми, нащадки славних предків,

Всі пам’ятки збережемо.

І гідне ім’я прилучанина

Ми крізь роки пронесемо!

Кiлькiсть переглядiв: 31

Коментарi