Полив'яна Ніна Степанівна

Народилася 1 березня 1947 р. в селі Велика Дівиця, що на Прилуччині. Закінчила 8 класів у своєму селі, потім - 11 класів у Малодівицькій середній школі. Середню спеціальну освіту здобула у Прилуцькому технікумі меліорації та електрифікації сільського господарства.

Працювала завідуючою Бюро добрих послуг, завідуючою дитячим сектором при БК заводу «Будмаш», а з 1969 року і до виходу на пенсію – техніком 1-ї категорії НГВУ «Чернігівнафтогаз».

Друкувалася в місцевих та обласних виданнях: «Град Прилуки», «В двух словах», «Скарбниця», «Прилуччина», «Біла хата», «Літературний Чернігів».

Заміжня, має доньку та сина.

Авторка книг як для та дітей так і дорослих:

  • «Струни душі моєї» (2003);
  • «Осінній зорепад» (2005);
  • «Рідного обрію сині розливи» (2006);
  • «Музика любові» (2007);
  • «Дмуть у дудку вітерці» (2007);
  • «Хтончики Антончика» (2009);
  • «Їжачок-мандрівничок» (2010);
  • «Від Прилук до Турки» (2011);
  • «Мамин хрестик» (2012);
  • «Кумедна плутаниночка» (2013);
  • «Акорди слова» (2015).
Для більш детального ознайомлення з творчістю Ніни Полив’яної запрошуємо Вас відвідати нашу бібліотеку.

Кудлатий

Цей кудлатий песик нині

Не дає пройти Галині

До її сусіда Жені.

«Гав» та й «гав», мов навіжений.

Пропонує Галя сало,

Ні, примирення – невдале.

Не пускає пес дитину.

Вийшов Женя на хвилину:

«Як не соромно, Кудлатий,

Пропусти дівча до хати»

Піднімає песик вуха

І уважно Женю слуха:

«Я й не думав ображати,

Я просив Галинку грати»

Проміта хвостом стежину

І запрошує Галину.

Полив’яна Н. Кудлатий: вірш/Ніна Полив’яна//Хтончики Антончика.- Київ: Грета, 2009.-С.22.

Штанці

В першокласника Сергійка

Знову порвані штани.

Де колючка, дротик, гілка, -

Не обійде й паркани.

Каже мама: - Вкотре, сину,

Зашиваю ці штанці? –

Із твоїх дірок, дитино,

Вже сміються й горобці.

І сказав на те Сергійко:

- Хай сміються, то – дарма.

Ось на тин злетіло двійко,

А штанців у них нема!

Та якби штанята мали,

То дірок було б чимало!

Полив’яна Н. Штанці: вірш/Ніна Полив’яна//Дмуть у дудку вітерці.- Київ: Грета, 2007.-С.14.

Роздуми

А я пишу – моя година,

Либонь мої оці жнива,

І кожен вірш – моя дитина,

Сумна чи радісна – жива!

Не всім подобається, звісно,

Моя відвертість почуттів.

Несправедливість – штука злісна…

І я – з наївністю в житті,

Не вмію біле звати сірим,

Де всі регочуть – я реву…

Ну як, скажіть, назвати сіном

Сповиту зеленню траву?

Або в струмок живильний слова

Злостиво плюнути й піти?

Це ж не багно і не полова,

Та йдуть у хмари, не в хати,

Де мічені святкують «Браво!» -

Я ковиляю по стерні.

Де справедливості забрало?

Як є, то покажіть мені.

Полив’яна Н. Роздуми: вірш/Ніна Полив’яна//Рідного обрію сині розливи.- Прилуки: Прилуцька друкарня, 2006.-С.64.
Кiлькiсть переглядiв: 24

Коментарi