• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Літературне життя
• Письменники Чернігівщини
• Реп’ях С.П.

Реп’ях Станіслав Панасович

Народився 14 травня 1938 року в Глухові Сумської області, а дитинство провів у с. Макіївка Носівського району Чернігівської області. 1957 року став студентом філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту ім. М. Островського.

З літа 1961 року працював в Чернігівських газетах «Комсомолець Чернігівщини» та «Деснянська правда». Його захопила журналістська та творча робота і дала можливість спілкуватися з майбутніми героями своїх творів.

У грудні 1976 року С. Реп’ях очолив Чернігівську обласну організацію Національної спілки письменників України. З 1999 по 2000 рр. працював у газеті «Чернігівський вісник» і на обласному радіо. Також він був членом правління Літфонду СРСР, згодом — членом Ради Національної спілки письменників України.

За свій творчий шлях С. П. Реп’ях опублікував понад три десятки збірників, сценарій до документальної кінострічки «Люди і долі» у співавторстві з В. Фоменком. На вірші С. Реп’яха написано понад 100 пісень, які виконують професійні та самодіяльні артисти.

Він працював у різних жанрах – лірика, публіцистика, сонети і пісні, фейлетони, нариси і скрізь він залишався оптимістом з поглядом у майбутнє.

Станіслав Реп’ях помер у Чернігові 29 червня 2012 року, після тяжкої хвороби.

Твори Станіслава Реп’яха перекладені на дванадцять мов. Сам Станіслав Панасович перекладав твори з російської, білоруської, болгарської, чуваської, грузинської, німецької та інших літератур.

Запрошуємо ознайомитися з творчістю Станіслава Реп’яха:

• «Поезії» (1983);
• «Вербная дорога» (1989);
• «Чиїсь голоси у мені…» (1991);
• «Тарасові сліди. Марево. Есе» (1993);
• «На ярмарок і з ярмарку» (2005);
• «А в середині – камінь. Портрети земляків (Ігор Качуровський)» (2006).

Художник

Над поглядом соколиним

Підковами брови лягли…

Він робить свою картину

З червоних теплих цеглин.

За пензля – у нього кельма…

Згрубіло од вітру лице…

Він знає, що людям вельми

Потрібне мистецтво це.

Зосталося небагато –

І сонце заграє в шибках,

І ввійде в картину мати

З дитиною на руках.

Реп’ях С. Художник: вірш /Станіслав Реп’ях //Поезії.-Київ: Дніпро, 1983.- С.27.

Десь повинно сонце бути

Коли в’яне сон-трава,

Соловей вже не співа,

Завмира й холоне серце,

Туманіє голова.

І гудуть, як дзвони, груди,

Їх вогонь проймає.

Десь повинно сонце бути,

А його немає.

Коли місяць хмари жне,

Все минуле промайне.

Ніби жив на світі білім

Й ніби не було мене.

Коли туга опаде,

Не сховатися ніде.

Самота – безодня чорна,

Що ковтнула світлий день.

І гудуть, як дзвони, груди,

Їх вогонь проймає.

Десь повинно сонце бути,

А його немає.

Реп’ях С. Десь повинно сонце бути: вірш /Станіслав Реп’ях //На ярмарок і з ярмарку. - Чернігів: Чернігівські обереги, 2005.- С.254.

Сяє високе чоло

Скільки весен рясних відшуміло,

скільки віхольних зим перейшло!

Та підводить Величко Самійло

понад Сеймом високе чоло.

І злітає відвага нескорена,

стиглі думи встають із колін…

Край наш витрима бурі і шторми,

працював і надіявся він.

Жив і мріяв своїми синами,

що гострили священні плуги…

І не вбиті страшними вітрами

люди ці і оці береги,

де ще ходить Самійло Величко,

де ще дзвони блакитні гудуть

і брунькуються помисли вічні,

у серцях неоспалих цвітуть.

Тяжко-важко було Вам, Самійле,

між бурхливих житейських вогнів…

Та усе заповітне і миле

дух Ваш чесний окрилив, зігрів.

І несе не дурман і не опій,

а цілющого трунку тепло,

щоб здолати духовний Чорнобиль,

щоб зело українське жило!

Щоб усе тут піснями дзвеніло

і у душах притулок знайшло…

Поруч з нами Величко Самійло,

Сонцем сяє високе чоло…

Реп’ях С. Сяє високе чоло: вірш /Станіслав Реп’ях //Чиїсь голоси у мені…-Чернігів: Десна, 1991.- С.18.

Коментарi